Героїзм чи трагедія? (за твором Тараса Шевченка «Гайдамаки»)
І відбувається людиновбивство, жорстоке за своєю суттю, бо це вже не зовсім люди, раз вони можуть нищити, не жаліючи нікого: ні дітей, ні старих. Ненависть настільки застить очі, що батько нищить своїх дітей. Це велика трагедія, спричинена несправедливістю, але аж ніяк не героїзм, коли Ярема «по три, по чотири так і кладе», а навколо - ріки крові. Це страшно. Але не героїчно. Героїзм - це коли заради народу, заради його волі людина здатна на неймовірний учинок. Але ж не на такий, що суперечить загальнолюдським цінностям, бо то вже не героїзм, а щось інше. Це знов-таки про Ґонту, який убив власних дітей. Тому я й беруся стверджувати, що цей твір - скоріше трагедія, аніж показ героїзму українського народу в боротьбі за власне місце під сонцем, за можливість просто бути собою в цьому світі. Тому мені зрозумілі критичні зауваження Пантелеймона Куліша щодо цього твору. Він протестував проти показу жорстокості повстанців, але ж повстання дійсно було кривавим, «не ріки, море розлилось» тієї людської крові. І саме в цьому трагедія описаних подій. У нашій історії чимало таких трагічних сторінок, коли (як сказано в Біблії) «брат ішов проти брата, син проти батька». То хіба це героїзм? Це трагедія, де людські долі переплітаються в кривавому місиві, і годі шукати крайнього чи винного у тій кривавій колотнечі. Безумовно, що передумови до такого страшного лиха є, і причини є, але немає тут героїв і бути не може. Бо там є дитячі сльози, крик жінок і старих людей. Де немає місця милосердю, там немає вороття до світлих днів. Тож прочитаймо ще одну трагічну сторінку нашої історії, вдумаймось у ті події, помолімось за душі загиблих, поміркуймо над тим, щоб це ніколи не повторилось.
| |
Матеріали схожої тематики:
|