Байрон у творчій рецепції Тараса Шевченка
Європейський романтизм, найяскравішими представниками якого є Байрон та Шевченко, був не просто літературно-митецьким напрямом, а напрямом, який виник цілковито в естетично-художній сфері. Він був рухом, що охопив різні сфери не лише мистецтва, життя, а й духовної культури взагалі, проявляючись у них з такою ж інтенсивністю, як і в літературі, музиці чи малярстві. Дослідники одностайно підкреслюють, що романтизм як система бачення світу виник з "оновлення підходу літератури до людської особистості”, з незадоволення дійсністю, яке характерне для перехідних епох; що романтики прагнули до безпосереднього відтворення суті життя й зневажали факти та зовнішній вигляд речей як спотворення істин. Як слушно зауважив Д.Наливайко, проблема вивчення творчості Шевченка в європейському контексті "виникала поступово, ще за життя поета, в міру того, як його поезія набувала все більшої сили й розмаху, перетворюючись на визначне літературне явище, примітне не лише на національному тлі”. Дослідник вказує також на вчених України, які започаткували цей напрям, - О.І.Білецький, Є.П.Кирилюк, Г.Д.Вер-вес, О.В.Шпильова, Я.М. Погребенник та ін.. Український романтизм, незважаючи на органічну та широку поетизацію в ньому фольклорних начал, було б, проте, помилково трактувати як сферу, що існувала начебто як цілком незалежна від загальноєвропейського культурного контексту й спиралася винятково на фольклорні засади. У силу певної типології Україну можна, наприклад, порівняти з Шотландією Вальтера Скотта: як оті Скоттові шотландські лицарі, боролися за національну незалежність й українські козаки. Яскрава доба української козаччини збагачує польську та російську романтичні літератури. Романтичну ідеалізацію козаччини Шевченко міг знайти у російських письменників - "у писанях Рилєєва і в Го-гелезій повісти "Тарас Бульба”, причому ” голос в обороні української козацької історії прозвучав з уст "північного” декабриста Рилєєва, в його поезіях на українські теми”. Рецепцію байронізму в Україні не можна зрозуміти без усвідомлення ролі літератур-посеред-ників, якими об’єктивно виступили російська і польська літератури. На жаль, уже позбавлений наприкінці XVIII ст. власної інтелігенції, український народ перетворився на "неповну націю”, якій мусила відповідати "неповна література”. Неповнота ця виявлялася, зокрема, в тому, що в Україні просто бракувало літераторів, які могли б читати Байро-на в оригіналі. Шевченко, зокрема, досконало володів, окрім російської, польською, був обізнаний з французькою. Байрона ж він мав знати через посередництво Міцкевича, Пушкіна чи Лєрмонтова (до речі, улюблений вірш Шевченка "Умирающий глади-атор” Лєрмонтова був "вільним переспівом” кількох строф поеми Байрона "Чайльд- Ґарольд”). О. Кониський згадував про зустріч Ф.Черненка з Т.Шевченком, який "… добре знав твори Байрона і Шекспіра, студіював їх пильно і часто говорив цитатами з них” . О.Афанасьєв-Чужбинський відзначав: "До Міцкевича відчував якийсь особливий потяг. Знаючи Байрона … з … російських перекладів, Тарас Григорович художницьким чуттям угадував велич світового поета; але, читаючи прекрасні переклади Міцкевича з Байрона, він завжди приходив у захоплення особливо від "Доброї ночі” з "Чайльд Ґарольда” …”. С.Павличко також зауважує: "Безперечно, Шевченко знав твори Байрона з російських, польських і французьких перекладів. У його листах зустрічаємо згадки про Байрона, про переклад Жуковським "Шильонського в’язня”, про Міцкевичів переклад уривків "Паломництва Чайльд-Ґарольда”. Додамо, що безпосередньо був ознайомлений Шевченко і з перекладом 10-ти "Єврейських мелодій” Байрона, виконаним М. Костомаровим. Відомо, що в Шевченка не було таємничого, демонічного героя в дусі східних поем Байрона чи легковажного й чуттєвого героя в стилі "Дон Жуана”. Проте звести ситуацію до твердження буцімто це повністю визначило характер рецепції Байрона у Шевченка не можна. Поезія Шевченка, в якій, попри її самобутність, виразно відчувається "байронічне начало”, всім своїм ідейно-естетичним ладом заперечує погляд на українського поета як на покірного учня "старших колег”. Методологічну вартість мають думки Є. Маланюка, який відзначав надзвичайно органічний зв’язок Шевченка з національним ґрунтом: "Романтизм Шевченка з якоюсь античною простотою ніколи не відривається від землі, від України”. Й дійсно, характерної для байронічної традиції "загадковості” та "таємничості” у нього майже немає (окрім "Наймички”). Так чи інакше Шевченко був "бунтарем” у тій гігантській царині, що зветься романтизмом, беручи істоту, сенс і значення цього слова в історії культури якнайширше. "Колись у не дуже вдалій, бо написаній по-російському, своїй поемі одштовхувався він досить іронічно від Байрона. З тією парадоксальністю, яку визначає справжнє життя, можна твердити, що при цілій несхожості їх - лінія, що сполучає ім’я Байрона з іншими романтиками на сході Європи, найбільш просто і безпосередньо йде саме до Шевченка, а не до Пушкіна чи до Лєрмонтова” . До спадщини Байрона Шевченко ставився досить скептично, зокрема через художню умовність, неконкретність байронічного "заперечення дійсності”: …он не толкдвал Своих вседнєвних приключєний Как назидагельний роман; Не раскрывал сердечних ран, И тьму различних сновидений, И байронический туман Он.не пускал… Але саме особистість Шевченка знову ж таки примушує замислитися над роллю творчого індивідууму як рушійного початку культури, над складністю та опосередкованістю резонансу байронізму як живого ферменту творчості Кобзаря. У величезному доробку Шевченка впадає у вічі наявність типових байронічних мотивів: надзвичайно критичне ставлення до національного життя як до ідилії, титанічне богоборство, пошук героїки, роздуми над місцем й роллю поета в суспільстві. Неважко зрозуміти, що це - типово романтичний комплекс проблем, який виникає в кризовій ситуації розщеплення поетичної свідомості та традиційної культурної аксіології, відмови від культурного коду, який складався століттями. І в трактуванні цих проблем ще залишається багато неясного, бо ж "літературний етикет” минулих років не сприяв повному висвітленню даних проблем. Існує думка, що проблема рецепції творів Баирона в Україні досліджена досить повно, але йдеться переважно про переклади з Байрона. Приклади цієї рецепції - це не здійснений до кінця задум дослідження П. Филиповича у 20-ті рр. (що, зокрема, відзначив вплив на Шевченка "Каїна” й загалом байронічної поеми, її "кривавих ефектів та мелодраматичності”) і рукопис дисертації Д. Кузика (1977р.), який "дає майже вичерпну характеристику і скрупульозний аналіз усіх перекладів творів Байрона, здійснених у XIX столітті” - все ж залишають простір для вивчення сприйняття байронізму Шевченком, не лише щодо перекладу, а й інтерпретації. Відзначено тут також і ґрунтовне дослідження С.Павличко (”Байрон”, 1989), в якому визначено можливі "сильно трансформовані впливи” на Шевченка з боку Байрона , але все ж цей момент не був тут об’єктом пильної уваги: даній проблемі у С.Павличко присвячено лише дві сторінки. З цього випливає актуальність аналізу такого явища, як поєднання у спадщині Кобзаря богоборчо-революційних мотивів (як правило, в дусі "російського Байрона”) з мотивами молитви та примирення суперечностей.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
