От і погляньмо на нього в роботі. Чіпка жне. «Тільки нагинається високе жито, колосиста пшениця під його рукою; а там глянь - уже ззаду й сніп лежить, товстий та чепурний…». Точка спостереження - десь попереду. Звідти видно єдиний рух - жито нагинається - і наслідок: сніп. Ні постаті ясенця, ні безлічі інших, обов’язкових для женця рухів: ліва рука забирає жменю стеблин, пригинає їх, права - серпом підрізує і кладе назад себе, доки набереться достатньо пучків; складені пучки зв’язуються перевеслом - аж тоді маємо сніп. Все це випущено; Чіпка працює так швидко, що його рухи для уявного спостерігача зливаються в єдиний вияв - постійне нагинання жита. Епітети високе (колосиста), а особливо товстий та чепурний несуть у собі мотив радості від праці та її якісну характеристику. Хоч Чіпка жав не своє жито… Як і молотив.

Для змалювання робочого завзяття наймита в молотьбі автори знаходять іншу опорну деталь: «аж на сажень солома летіла угору». В цьолму разі відшукати містку деталь, яка б «витягувала» всю динаміку картини, допомогла народна творчість, вислів належить до фразем, постійної оцінної деталі в побутовому мовленні селян. Про це джерело зображальних засобів у Мирного написано багато. Але з погляду художньої деталі воно теж цікаве.

Ось ще картина: Чіпка зайшов до Грицька запрошувати його в старости. Ще не сказано, кого сватати, ще перші «вступні» репліки, а «Христя - аж вуха наставила» (II, 300). Теж зображально-оцінний народний вислів, фразеологізм. Вочевидь постав він із спостережень над тваринами, в яких пробудження слухової уваги пов’язане з відповідним рухом вух. І (ей вислів сконцентровано передає суть - велику увагу до чогось, виявлену людиною, і водночас охоплюе усі вияви цієї уваги - зміна виразу обличчя, спалах цікавості в очах. Таку картину у її незмінній цілості узагальнюють оті «наставлені вуха» - образ-деталь.

Природність такої сторожкої уваги Христі до теми чоловічої розмови зумовлена в романі і звичайною жіночою цікавістю, і напівусвідомленим, глибоко затаєним коханням до небуденного Чіпки. Мовна опорна деталь «витягує» всю картину, всі деталі вияву надто уважного слухання, не називаючи їх. Постать Христі постає в нашій уяві живою, динамічно-застиглою. Буденність фразеологізму стерлася, всіма барвами заграв місткий зображальний засіб. Суто мирнівський.

Доречно вжитий фразеологізм, коли він увесь виповнюється своїм значенням, його традиційність зникає з усвідомлення, деталь, слово, образ оновлюється.

Вагома роль відводиться деталі як засобу передачі психологічного стану героя. Коли збігом обставин (а серед них і промова повітового ціцерона) Чіпці запропонували обиратися в члени земської управи, словесно він свою згоду одягає, як і гддиться, в байдужість («Та коли людська ласка та панська воля [...], то й про мене…»), яку різко перекреслюють зовнішні вияви його психологічного стану: «Голос його тремтів; лице горіло; очі світилися радістю» (II, 333). Три деталі, які одна одну уточнюють, посилюють, вичерпно передають стан героя.

Тут цікава й інтонаційна побудова. Три деталі - три простих коротких речення, об’єднаних у складне безсполучникове з розділовим знаком вищого відокремлення - крапкою з комою, чим посилюється їхня інтонаційно-смислова самостійність. Три деталі - три речення - три ударних мовних такти з фразовим наголосом на першому слові в кожному. Деталь «накочується» на деталь, результат - потроєна удар-иість кожної.

Далеко забігала у своїх дівочих мріях Христя, покохавши Проценка. Бачила його своєю дружиною, а з сорому від уявного щастя закрила лице руками «і з нестями цілувала свої руки, думаючи, що то Гриця цілує…» (III, 314). В усій передачі «потоку свідомості» Христі - її роздумів про Марину і Довбню, про паничів, Гриця і про свою долю,- то найвиразніше свідчення сили дівочого почуття, граничного з втратою влади над собою (що невдовзі й сталося). Безумовно, ця опорна психологічна деталь - несподіваний зовнішній вияв і напрямку, і сили душевної енергії героїні - підпирається багатьма іншими ху-дожніми засобами сюжетного й позасюжетного плану.

Про стосунки між Максимом Ґудзем та його дружиною Явдохою уявлення в читача дуже невиразне. Ніби якась умовна подружня пара. А воно так і є, що висвітлюється однією деталлю. Пригадаймо. Смерть Максима вразила і дочку, і зятя. Просто як смерть близької людини і як смерть у страшних муках. «Одна Явдоха якось видержала». Вийшла з хати, «боляче стуляючи очі, з котрих туга ледве видавила дві сльозинки» (II, 343). От і маємо визначення дивної прив’язаності подружжя, з яких один ншв розбоєм заради збагачення, а друга, що мала «хижу, падку па розкоші та на прибуток натуру» (II, 303),- при ньому. Видавлені дві сльозинки - підкреслення відчуженості, непомірного індивідуалізму серед хижаків різного стану й калібру, що неодноразово стверджується в творах Панаса Мирного. Ця особливість багатства («речовизм» у сучасному прочитанні) роз’єдну-нати людей, заступати собою духовні і душевні цінності була помічена й показана нашим класиком.

Цікаво, що окремі психологічні деталі, хоч подаються від автора, набувають суб’єктивного, «індивідуалізованого» героєм забарвлення. Іноді це робиться прямим переадресуванням: «Зелена трава нагадала йому [Чіпці] зелену керсетку…» (III, 40). А іноді без всяких переадресувань, прийомом мовного гібриду: «Товстий крамар і собі приложив жирнючі та слиняві губи» (III, 111). Йдеться про христосування п’яних гостей Загнибіди з Христею («Повія»). Ніби це й зорове враження збоку, від автора, та все-таки Христине відчуття тих осоружних губ тут першопланове, що досягається епітетною деталізацією з її (дівочого) словника.

Психологічні деталі, як ми бачили на прикладі Явдоішших сліз, мають здатність переходити в пси-хотипологічні й соціальнотипологічні. Бути не тільки елементом довір’я, а й звинувачення.

«Мізерний болотяний рак стає тут значущою соціальною деталлю» и,- пише М. Сиваченко про повість «За водою»,- власне, про ту деталь, яка вперше використана Мирним в оповіданні «Злодій». В оповіданні це був речовий доказ злочину кріпосницького ладу, в повісті - пореформеного, саме орендаторської експлуатації.

У «Лихих людях» перша життєрадісна картина природи з тривожним підсвітленням спочатку зіставляється з картиною ранку в місті, де акцент кладеться на груповий портрет селян з такою деталізацією; «в одних сорочках, босі, з підсуканими по коліна штанами», з виділениям-відокремленням опорної деталі: «Ноги у їх були чорні, в калу, як і ноги їх скотини» (І, 71),- яка через зіставлення набуває глибокого соціального змісту, ідейної вагомості.