Твір за повістю І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Повість «Кайдашева сім’я» - вершина творчості І. С. Нечуя-Левицького за визначенням І. Я. Франка, вона належить «до найкращих оздоб українського письменства». Головним для повістяра є показ конкретних буденних ситуацій. І яких виявляються змізернілі під впливом обставин людські душі. Саме такі душі, поступово занепадали, мали образи жінок родини Кайдашів. Чому вони стали жорстокими, байдужими, озвірілими в кінці твору? Може, тому що занепадали . Маючи в душі добрі начала і наміри, врешті-решт вони втрачають їх. "Як розуміти все те, що лежить в основі сварок? Саме ареною дрібновласницьких пристрастей стає родинне життя Кайдашів. А як же все починалось?

Першим одружився поміркований Карпо, він узяв собі за дружину досить освідчену, із кругим характером («брикливу») та з гарним посагом дівчину Мотрю.Вона має почуття власної гідності, не придушена кріпосництвом. Мотря захищає себе і свою родину від нападок свекрухи. Хоча слід зауважити, що насправді Мотря і Кайдашиха багато у чому схожі, тому разом ужитися вони не можуть.Ненависть жінок зростає щодня, руйнуючи родину. Це могла припинити усе Кайдашиха, будучи старшою й досвідченішою. Але вона справжня кріпосниця. Автор вживає влучне порівняння: «Вона стояла над душею Мотрі, наче осавула на панщині, а сама не бралась і за холодну воду». Насправді свекруха чванлива і манірна, безсоромно бреше сусідам про ліниву невістку.

Письменник точно показує дрібновласницький егоїзм і лицемірство Кайдашихи,й призводять до конфліктів з родиною сина. Нормальних стосунків - і людських, і родинних, і хазяйських в такій ситуації бути не може. Тому й починає Мотряря красти у неї яйця, ображати, а іноді і битися зі свекрухою. Як же треба не навидіти одна одну, щоб вибити око у бійці за мотовило, пропонувати чоловікові прив’язати рідну матір мотузком до стовпа на вигоні, називати її «змією». Злість і напруження у родині зростають з кожним днем. А чи зміниться щось, коли у дім увійде нова невістка, бо за характером вона спокійна й покірна?

Мелашка - дружина Лавріна, дівчина з бідної багатодітної родини. Вона «занила йому (Лавріну) очі, так разом заманила серце, що вона йому здалась не дів-юю, а русалкою». Мова кохання наповнює рядки повісті емоційністю, красою роди, поетичністю. З перших днів спілкування з Кайдашихою Мелашка, бідна дітна молодиця, відчула, що потрапила у пекло. Стара відверто насміхалася з її маленького зросту, з її вміння господарювати. Вона все зносила мовчки, не встрявала у різні родинні конфлікти. Та поступово невістка втягується в сварки і бійку з усіма вона воює за півня, коня, порося, а зрештою й за грушу. І в цих суперечках уже не поступається перед Кайдашами. Замість поетичних слів ліричної пісні, Мелашка починає лаятись й насилати прокльони так само, як і Мотря. Кайдашиха та її невістки вже не могли жити інакше. Сварки, колотнеча, обіди - стиль життя цієї родини.

Хто ж винен у цьому? Причин багато! Думаю, що І. С. Нечуй-Левицький ці не скінченні сварки розцінює як трагічний результат скасування кріпацтва та зникнення козацтва в Україні. Поміщицьке беззастережне володарювання поступово змінюється буржуазно-ринковими законами і правилами. Найбільшою цінністю стає приватна власність, а для селянина це земля. Саме розподіл майна, землі, прав і стає головною причиною конфліктів у родині Кайдашів. Також можна визначити ще такі аспекти як: конфлікт через обмеження особистої свободи. Кожна людина хоче бути самостійною, представникам різних поколінь важко жити під однією стріхою.

Тому коли й сміється автор зі своїх героїв. Але той сміх має серйозне підґрунтя. Він находить з уболівання і стурбованості письменника за подальшу долю українського народу. А турбуватися є про що й сьогодні. Час спливає, а проблеми родинного життя залишаються. Зараз і кріпацтва нема, і рівноправ’я є між чоловіками та жінками, і економіка розвинена, і освіту здобувай, яку хочеш. Що заважає мирно співіснувати різним поколінням? А все залежить від інтелігентності душі кожного, від відшукання компромісів, «золотої середини», яку треба шукати всім і завжди.