Літературна спадщина І. С. Левицького

Понад п’ятдесят років віддав І. С. Левицький творчій праці, написавши за цей час більше п’ятдесяти прозових творів: романів, повістей, оповідань, нарисів, гуморесок. Тематику цих творів становить життя різних верств населення України від часів кріпацтва до початку XX століття. Насамперед письменник широко зображає життя селянства в таких творах, як «Дві московки», «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Не той став», «Пропащі», «Баба Параска і баба Палажка», «Приятелі», «Старі гультяї», «Сільська старшина бенкетує» та ін.

Життя міщан і шляхти змальовано в оповіданнях «Рибалка Панас Круть», «Чортяча спокуса», в п’єсі «На Кожум’яках» (яку М. Старицький переробив на комедію «За двома зайцями»), частково в творах «Причепа» і «Хмари» (останній можна віднести також до творів прій” життя інтелігенції).

Про життя духовенства, поміщиків і буржуазії довідуємося з .цілого ряду уже названих творів («Микола Джеря», «Бурлачка», «Хмари», «Причепа»), а також з повістей «Старосвітські батюшки та матушки», «Поміж ворогами», «Над Чорним морем», «Навіжена», «Неоднаковими стежками», з оповідань «Афонський пройдисвіт», «Без пуття», «Вільне кохання» тощо.

Левицький написав також кілька п’єс: крім уже згаданої «На Кожум’яках»,- «Маруся Богуславка», «Голодному і опеньки м’ясо», «В диму та в полум’ї».

Нечуй-Левицький добре знав побут і суспільні відносини різних соціальних груп населення і правдиво їх зображував. Найкраще це йому вдалося в творах про селянство, життям якого цікавився протягом усіх років своєї творчої діяльності.

Високої художньої майстерності та узагальнень досягає письменник у своїх гуморесках і сатиричних картинах, які зустрічаються в його творах. Недарма в багатьох місцях України різні люди пізнавали себе в образах «Кайдашевої сім’ї» чи «Баби Параски та баби Палажки», про що ходили цікаві розповіді. Так, одна стеблізська баба (схожа, мабуть, на Параску або Домаху з оповідання «Невинна») обвинувачувала Нечуя-Левицького в тому, що він її «обписав» у книжці: «Нащо то, паничу, ви мене в книжці обписали, тепер мені проходу на вулиці люди не дають?» - без жартів зверталася вона цо письменника.

В історичних творах (повістях «Князь Єремія Вишненецький», «Гетьман Іван Виговський», п’єсах «Маруся Ііогуславка», «В диму та в полум’ї») Нечуй-Левицький виявив свої патріотичні почуття до героїв боротьби проти польської шляхти і турецьких загарбників. Він прославляє мудрість і досвідченість керівника визвольної боротьби українського народу Богдана Хмельницького.

І. С. Левицький перший в українській прозі з любов’ю створив широкі картини чудової природи рідного краю, які також викликають у читача любов до батьківщини. Краса природи полонить уяву письменника протягом усієї творчості. Живучи в Києві, він захоплювався мальовничими краєвидами Дніпра, широким простором Задніпров’я. В нарисі «Вечір на Володимирській горі» автор милується вечірніми картинами міста і резюмує: , Мабуть, були великі естети наші давні київські князі, коли вони вибрали це саме місце над горами для свого житла». А ще більшими естетами Левицький вважає тих людей, що перетворили дикі гори і кручі в мальовниче місце, де «подихає красою і подихом високої поезії, котра, як відомо, так надила й чарувала геніїв, таких великих естетів та поетів, як Гоголь і Гарас Шевченко».

Милуючись розкішними пейзажами, письменник не забуває про те, що не так уже радісно живеться людям серед цієї краси, і шевченківським методом контрастів він протиставляє природі тяжкі умови життя народу. В оповіданні «Рибалка Панас Круть» автор говорить: «Весело й хороше там на світі божому жити, та погано там людям».

Значний інтерес становить публіцистика Нечуя-Левицького. В нарисах «В концерті», «Марія Заньковецька» виявляється ставлення автора до мистецтва українського народу. Письменник захоплюється грою талановитої артистки, почуває себе зачарованим музикою і піснями Лисенкового концерту.

«Гарно мені й приємно, неначе легкі хвилі коливають помаленьку човник, підкидають мене, гойдають в тем йому повітрі… А музика ллється, мов тиха вода, колише мої нерви, заспокоює, тішить, повіває ніби теплим вечірнім вітром і наводить чарівні мрії»,- читаємо в нарисі « В концерті»

Нечуй-Левицький говорить про те, що народні пісні пробуджують в душі патріотичні почуття, слухаючи виступ хору, він бачить в уяві картини героїчного минулого: «От неначе перед моїми очима Богдан Хмельницький з золотою булавою вступає в Корсунь. На козаках сяють червоні жупани. Народ натовпом заливає вулиці, майдани. Скрізь натовп, скрізь невимовна радість…»

Від Лисенкової пісні «Туман хвилями лягає» письменник відчуває радісне натхнення: «Не загине Україна, не загине народ. Якась солодка радісна надія ворушиться в серці, оживає…»

В нарисі «Шевченкова могила» Левицький детально змальовує свою подорож до могили Кобзаря, передає те зворушливе почуття, що викликала у нього «близина останків великого чоловіка».

Дорожний на’рис «В Карпатах» 2 свідчить про те, що Нечуй-Левицький прагнув до широкого вивчення життя українського народу навіть у віддалених місцях, виявляв цікавість до його побуту і етнографії. Милуючись з гірської височини чарівним пейзажем, він зазначає: «Щоб подивитись на цю одну картину, варто було приїхати в Карпати».

Як контраст до цих картин змальовує письменник нужденне життя народу; жах проймає його: «Я нічого па своєму віку не бачив сумнішого од цих хат,- пише Левицький,-…От де широчезне поле для гуманної діяльності галицької польської шляхти!»

Але експлуататори ніколи не відзначалися гуманністю. І. Левицький з обуренням говорить: «Польська шляхта покладає свої сили на полонізацію та латинщення русинів, грається єзуїтськими комітетами, тішиться розповсюдженням польського язика між русинами. Все це не більше, як шкідливі й не гуманні папські витребеньки, неварті доброго слова».

Нечуй-Левицький переклав на українську мову ряд творів російських письменників, зокрема казки Салтикова-Щедріна «Дикий поміщик» і «Повість про те, як мужик харчував двох генералів», сам написав казку «Скривджені і нескривджені», де також висловив глибоке співчуття пригніченому народові і висміяв експлуататорів.

Серед неопублікованих матеріалів Левицького є цілком закінчені оповідання і нариси, які свідчать про активну творчу діяльність письменника в останні роки життя. Лишилось чимало незавершених творів, начерків, планів, характеристик тощо. Не вивченим і не опублікованим залишається досі і листування письменника, в якому є цікаві думки про літературу, українську мову тощо.

Літературна спадщина І. С. Нечуя-Левицького увійшла до скарбниці української літератури як цінне художнє надбання. З творів письменника постають перед нами картини соціального лиха, що його пережив народ: підневільна праця кріпаків і сваволя поміщиківексплуататорів, жахливий побут поресрорменого села і нужденне поневіряння заробітчан, важкий національний гніт і безпросвітна темрява «живоття» трудового люду - ось він, старий світ, у всій своїй неприглядності.

Твори Нечуя-Левицького мали значний вплив на розвиток літературної діяльності інших письменників, зокрема Панаса Мирного і Михайла Коцюбинського. Вони вважали Левицького «любимим письменником», «учителем дорогим», хоч самі пішли значно далі в зображенні суспільних явищ життя.

Герої творів «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», «Бурлачка», «Баба Параска та баба Палажка» живуть в уяві наших радянських читачів і ще довго житимуть, викликаючи гнів до гнобителів народу і співчуття до поневолених трудящих.


Матеріали схожої тематики:


Гоголь М.В. [31] Гончар О.Т. [19] Довженко О.П. [43]
Карпенко-Карий І.К. [22] Кобилянська О.Ю. [49] Костенко Л.В. [29]
Котляревський І.П. [23] Коцюбинський М.М. [35] Кочерга І.А. [11]
Куліш М.Г. [13] Куліш П.О. [22] Леся Українка [78]
Марко Вовчок [24] Нечуй-Левицький І.С. [34] Остап Вишня [12]
Панас Мирний [37] Сковорода Г.С. [21] Сосюра В.М. [15]
Стус В.С. [15] Франко І.Я. [32] Шевченко Т.Г. [119]
Інші українські автори [84]