В романі П. Куліша «Чорна Рада: хроніка 1663 року», письменник в образах претендентів на гетьманство Якима Сомка та Івана Брюховецького показує представників певних соціальних верств тодішнього українського суспільства.

П. Куліш - видатний поет і прозаїк, драматург і перекладач, критик і публицист, історик, етнограф, мовознавець і культурний діяч. Це була надзвичайно обдарована людина, з енциклопедичною освітою. Він перший почав писати укрійїнською мовою історичні праці, перший український критик-професіонал.

Роман Пантелеймона Куліша «Чорна рада» став визначною подією в історії української літератури. Він вказує стежку в світ козацтва, де поряд йдуть любов до Вітчизни, лицарська відвага і мужність. Автор поетизує цей світ, намагаючись і нам передати його духовну красу, безстрашність, його братерство і патріотизм.

Великий набуток Куліша-прозаїка - роман «Чорна рада», який Іван Франко назвав «найліпшою історичною повістю у нашій літературі». Твір вийшов у друк 1857 року і одразу ж завоював щиру симпатію читачів та високу оцінку критики. Сюжет «Чорної ради» взято з історії.

Твір За романом П. Куліша «Чорна рада. Хроніка 1663 року». У творчій спадщині П. Куліша справедливо виділяют «Чорну раду» як найбільш самобутній, оригінальний твір і як перший український роман. Письменник працював над ним ще у першій половині 40-х років XIX століття, саме тоді, коли формувався молодий український рух, зростала національна самосвідомість українського народу, коли створювалося Кирило-Мефодіївське товариство.

«Чорна рада» П. О. Куліша - перший і один з кращих українських історичних романів. Але його значення і цінність не обмежуються порушенням історико-політичних проблем - незалежності та соборності України, ролі державних осіб, історичної пам’яті. Не менш виразно виступають тут і інші проблеми, які ніколи не застаріють: добра і зла, вірності та зради, батьків і дітей, кохання й подружнього життя, народної моралі та інші.

Пантелеймон Куліш - майже загадкова постать у літературі. Бо хоча про нього й відомо багато, та все ж збагнути його як особистість дуже складно - настільки різняться оцінки критиків різних періодів розвитку історії. Мене завжди цікавили письменники, передусім, як особистості, як люди: їхня манера розмовляти, спілкуватися з іншими людьми, висловлювати своє ставлення до тих чи інших подій, що відбуваються в суспільстві.