«Наталку Полтавку» І. Котляревського називають «праматір'ю українського театру». Справді, саме з цього твору починається наша драматургія, саме ця полтавська дівчина відкрила галерею образів прекрасних українок, якими так захоплювався цілий світ. Важко знайти твір, який мав би таке довге і щасливе життя. Мабуть, немає в Україні театру, де б не зверталися до цієї п'єси.

Народна пісня - це душа будь-якого народу. Тим більше, якщо це стосується української пісні. Бо наша мова - співоча, за красою й милозвучністю недарма посідає одне з перших місць у світі. За легендою, сам Бог подарував нашому народові пісню. З того часу всі свої почуття - радість, сум, тугу, надію - українці висловлюють у піснях. Важливе місце займає пісня і в п'єсі Івана Петровича Котляревського «Наталка Полтавка».

Коли читаєш текст «Наталки Полтавки», то замислюєшся над тим, що образ Наталки позначений позитивними рисами настільки, що виникає сумнів щодо його реальності. Які ж це риси? Вона роботяща, з добрим серцем, «не спесива», «золото, не дівка», любить і шанує матір, кохає тільки Петра і залишається вірною йому, поважає людей.

«Існують в історії народів дати, які немовби розривають надвоє їхнє життя і утворюють межу високу посеред рівного шляху історичних подій. Минувшина остається по той бік межі, майбутність стелиться по цей, і хоча генетичні зв'язки і очевидні для кожної людини, проте зразу ж видно, що історія тут круто сходить з свого попереднього шляху й починає якусь нову путь… Ми маємо таку істо ричну дату - це пам'ятний в історії України 1798 рік.

Як ви гадаєте, чому ці пісні введені в тканину п'єси? Напевно, не тому, що Котляревський знав багато пісень і вирішив поділитися своїм знанням з читачами та глядачами. Ні, вони є органічним елементом композиції п'єси, кожна з них несе сюжетне навантаження, допомагає глибше розкрити образ твору, показати мрії, настрої і прагнення дійових осіб. Наприклад, жартівливо-гумористична пісня «Ой під вишнею, під черешнею» дуже пасує до ситуації, що склалася: залицяння підстаркуватого пана возного до молодої, вродливої Наталки.

Твори української художньої літератури у другій половині XVIII століття поширюються переважно в рукописах. Історія зберегла імена лише небагатьох письменників: Г. Сковороди, Г. Кониського, І. Некрашевича, С. Дівовича, М. Козачинського, І. Малицького та ін. Авторів інших творів, що збереглися й пізніше були опубліковані, ми не знаємо. Інколи відомі тільки ініціали автора.

І.Котляревський – видатний український поет та драматург, який започаткував нову добу в розвитку української літератури. У той час українська мова жила лише в народі та використовувалася у побуті. Створюючи «Енеїду», І.Котляревський писав «живою» народною мовою, щоб перенести героїв поета Вергілія в Україну XVII століття. Котляревський запозичив у Вергілія лише тему твору – пригоди Енея та троянців після зруйнування Трої.

Появу поеми Iвана Котляревського "Енеїда” вважають початком нової української лiтератури, до творцiв якої належать такi видатнi митцi, як Тарас Шевченко та Пантелеймон Кулiш, що також писали живою українською мовою. "Енеїда” стала першим друкованим твором нової української лiтератури, представивши до того ж досить рiдкiсний жанр - пародiю, а точнiше - травестiю, за законами якого письменник мав дотримуватися запозиченого сюжету та творити свої образи на його основi.