Маруся Чурай – особлива, талановита і трагічна постать в українській культурі. Ця легендарна дівчина з Полтавщини, народна поетеса та співачка.

За легендою, Маруся Чураївна жила в 17-му столітті та була дочкою славного козака, полтавського сотника. Мала хист складати пісні, навіть розмовляла з людьми віршами, чудово співала. Пісні Марусі, такі, як «Нема мого миленького», «Ішов милий горонькою», «Засвіт встали козаченькі», «Болить моя голівонька», «На городі верба рясна» полюбилися людям та поширилися на Вкраїні.

Пісні Марусі народжувалися з її великого кохання до Гриця Бобренка. Це був ледачий та слабкодухий козак, про це Маруся навіть склала жартівливу пісеньку: «Грицю, Грицю, до роботи!». Але коли Гриць вирушив на війну, у похід Богдана Хмельницького, Маруся вірно чекала на нього чотири роки.

Про його від’їзд Маруся склала пісню «Засвіт встали козаченькі». В ній вона описала свою власну історію: козака проводжають дівчина та мати. Обидві нетерпляче чекають його повернення: «Заплакала Марусенька свої ясні очі». Але мати навіть знати не хоче дівчини та не зважає на вибір сина.

Свій сум і безмежну тугу за коханим, що роками не повертався з війни, Маруся вилила в одній з найкращих своїх пісень: «Віють вітри, віють буйні…» Цю пісню потім запозичив Іван Котляревський до п’єси «Наталка Полтавка», і її співає героїня п’єси:

«Де ти, милий, чорнобривий?

Де ти? Озовися!

Як я, бідна, тут горюю,

Прийди подивися!»

Це крик душі молодої дівчини, літа якої минають в самотності та горі, яка не знає, чи живий її коханий, надзвичайно зворушує. Маруся не бачила для себе виходу: ані шукати собі іншого, ані жити без коханого. Навіщо? «Якщо тепер нема того, який мене любить…».

Гриць щасливо повернувся з війни, але, скоряючись волі владної матері, зрадив Марусю. Він одружився з Галею Вишняк та «кохав разом двох». Глибоко ображена, доведена до відчаю Маруся приготувала отруту. Дотепер невідомо, чи хотіла вона сама отруїтися, чи таки отруїти невірного. Але сталося так, що Гриць випив зілля та помер.

Про це розповідає балада «Ой не ходи, Грицю», яку приписують Марусі. В цій пісні звучить глибока образа, гнів ображеної жіночої честі та жага помсти: «Нехай він не буде ні тій, ні мені!». В цій пісні дівчина не стримує пристрасті та ревнощів, і вони призводять до найстрашнішого - вбивства людини, до того ж коханої.

Трагічне кохання Марусі не тільки погубило Гриця, але й розбило її життя. Її мали стратити за вбивство, але козаки, які дуже любили Марусини пісні, співали їх в далеких походах, за легендою, вступилися за дівчину. Маруся стала черницею та закінчила своє життя в монастирі.