Людська душа завжди цікавила всіх письменників. Але особливого звучи вона набула у творчості М. Коцюбинського. Ці визначальні риси нової прози М. Коцюбинського були притаманні у художньому світу його героїв. Хоча критики й досі сперечаються щодо проблематики і жанронні особливостей твору. Безумовно, водночас це і соціально-психологічна, політичнії новела, і лірична симфонія, і лірична драма у прозі, і пейзажна новела, і філософський трактат. Це - своєрідна стенограма психологічних станів ліричного герой його почувань і настроїв. У ритмічному ключі у ній розповідається про людицИ яку втомило місто, вона прагне усамітнення в кононівських полях. Митець трактує свій психологічний стан: «Я утомився, мене втомили люди… Повідчинямі вікна! Провітрить оселю! Викинуть разом із сміттям і тих, що смітять. Нехай ум йдуть у хату чистота й спокій».

Автор не конкретизує ні соціального стану свого героя, ні його професії. Людина втекла від людини, зробила собі перепочинок для втомленої душі. Тому в зображальну систему новели М. Коцюбинський не вводить більші- ні яких «людей»; натовпу, гомону. Допоміжними образами-символами стають: «утома», «ниви у червні», «сонце», «три білих вівчарки» тощо. Характерно, що ці образи індивідуалізовані, як і людські постаті. Ліричний герой прагне спілкуватися з природою, безмежжям степу, «симфонією поля». І цей чистий, сонцесяйний світ природи є своєрідним прийомом - антитезою сірого і гамірливостісвіту міста. Пейзаж у новелі теж ніби оживає. Він відображає складний внутрішній світ героя, зміну його настроїв, думок, почувань.

Саме у пейзажі, за словами І. Франка, «якнайбільше живої крові і нервів самого автора. Природа - не статична, а динамічна - вся в русі і змінах настрою. Якими чудовими художніми засобами М. Коцюбинський розкриває її чарівний світ! Згадаймо деякі з них, наприклад: «киплять… срібноволосі вівса», «плниг блакитними річками льон», «біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл». Ця неземна краса, освітлена сонцем, створює позитивний настрій, торка» в душі найпотаємніші струни, що звучать, як «співуча арфа», і водночас відроджу! в ній те, що було приглушене людським горем і неспокоєм: «Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає…»

Це спілкування з природою, краса і гармонія довкілля знову відроджує в душі ліричного героя потребу у спілкуванні з людиною. Рефрен «говори, говори!» підсилює неспокій в душі людини, він готовий до бою проти гнобителів. Своє місце у цій боротьбі патріот бачить у перших лавах: «Говори, говори. Розпечи гнівом небесну баню…, щоб були блискавка й грім. Освіжи небо і землю. Погаси сонце й засвіти друге на небі». М. Коцюбинський виявляє солідарність зі своїм ліричним героєм, він упевнений - треба бути на передньому краю боротьби народу ії правду і справедливість.