Природа - це мати, яка дає щедрі дари людині, приносить їй естетичну насолоду, наснажує здоров’ям, дає натхнення. Художні твори про природу розвивають у нас відчуття всесвіту, вміння спостерігати довкілля, помічати красу у звичайному. Вони вчать нас бути добрими, мудрими, прищеплюють любов до рідної землі. Великий майстер художнього слова Михайло Коцюбинський тонко відчував природу; ніколи не втомлювався « грати в себе» її красу. Письменник вивчав фарби і кольори, вважав, що йому, як і художникові, ці знання потрібні для Ого, щоб розбиратися в кольоровій стихії світу. Він казав: Фарби повинні приходити на допомогу слову». В багатьох творах М. Коцюбинського відтворено образ природи. Це «Дорогою ціною», «Андрій Соловей» і «Ялинка», і «Маленький грішник», «Хо» і Для загального добра». Радісному настроєві селянства в часи піднесення революції співзвучний такий пейзаж: «Щоночі тепер пожежі. Як тільки смеркне і чорне небо щільно укриє землю, далекий обрій враз розцвітає червоним сяйвом і до самого рання осінні хмари, наче троянди». Пригніченість бідняків у день куркульського самосуду, їхні почуття безвиході відтіняє картина холодної осені. Твір звучить оптимістично, незважаючи на поразку революції, пройнятий вірою в світле майбутнє трудящих. «Високо над землею тріпались зорі, наче в небесному акваріумі грали золоті рибки,» - читаємо в кінці твору.

М. Коцюбинський продовжував традиції Великого Кобзаря - реалістично зображувати життя, показувати контраст між чудовою українською природою і злиднями трудящих. В оповіданні «Андрій Соловейко» письменник малює українське село Босівку, що має «здалеку веселий вид». Коцюбинський всю свою увагу зосереджує на зображенні тяжкого життя селянства: «Ті зелені розкішні садки, ті низенькі біленькі стіни закривають собою багато гірких сліз, тяжкої нужди, багато безпросвітної темноти людської…»

В казці «Хо» письменник створив чудові пейзажні картини, підпорядкувавши їх своєму ідейному задумові. Картина сходу сонця, яке могутнім потоком вривається в ліс, що дрімає у передранішній тиші, відтіняє основну ідею твору - неминучість перемоги світла над темрявою, добра над злом. М. Коцюбинський вмів дуже майстерно використовувати пейзажну де-галь для розкриття ідейного змісту твору. Природа в новелі «Іпіегтегго» бере безпосередню участь у розвитку сюжету, супроводжує ліричного героя, гармонує з його переживаннями і думками. Вона «лікує» митця, настроює струни його серця на сприйняття нових вражень суспільного жит тя, на нову боротьбу за щастя людей. Картини природи служать утвердженню головної ідеї твору: втеча від життя у світ природи - це зрада інтересів трудящих.

Вражають нас картини природи і в оповіданні «Маленький грішник». Пейзажі в творі несуть ідейну і композиційну навантаженість. Сонячний день служить контрастом до «душної, низенької хати, що по самі вікна влізла в землю», допомагає розкрити життєрадісний, веселий характер Дмитрика. Природа тут змальована через сприйняття хлопчика. Цей ошгґ допомагає глибше розкрити характер Дмитрика. Він за яку мить зміг охопити красу землі і неба, відгукнутися на неї свої дитячим серцем. В малюнках природи слово М. Коцюбинського світиться, грає різними барвами. І все ж в описах природи в оповіданні «Дорогою ціною» переважають чорні й червоні кольори. Обидві барви співзвучні переживанням героїв. Чорна - при зображенні мороку, осінньої ночі, червона - в картинах пожежі. Пожежу змальовано через уяву Соломії - відважної людини, що розуміє своє безсилля у боротьбі зі страшною стихією. Пожежа в плавнях здавалась їй то червоними горами, то звіром-велетом, то вогняним морем. Тут природа виступає як діюча сила, що бере участь у розвитку сюжету.

Михайла Коцюбинського називали великим Сонцепоклонником, визначним майстром живописання словом. Письменник глибоко знав і вивчав життя, був кровно зв’язаний з народом, рідною природою, вважав себе невід’ємною її частиною. Ось чому образ природи займає чільне місце в його творчості. Ідея служіння митця народові у новелі Коцюбинського - це невеликий музичний твір довільної будови, що виконується оркестром між частинами опери. В перекладі з італійської означає «перерва».

Епізод, описаний у творі, справді мав місце у житті Коцюбинського в 1908 році. Вкрай виснажений службою, громадською роботою, знесилений хворобою, він мріяв про відпустку, відпочинок. Проте Коцюбинський бореться з тією втомою, бореться за внутрішній спокій, що дав би йому змогу поринути в улюблену справу - художню творчість.

Втома відступає. Письменник починає активно вдивлятися в природу. її краса, її неповторне обличчя захоплюють його, викликають цілу зливу позитивних емоцій. Сонце, поле, птахи входять в душу художника неповторними фарбами трав, граціозними рухами і гармонійною музикою. Коцюбинський під кінець відпустки вже не почуває себе втомленим, самотнім. Він живе повнокровним внутрішнім життям і готовий ці свої переживання вилити на папір. Коцюбинський переосмислив музичний термін і вклав у нього інший зміст. Інтермеццо у Коцюбинського - це перерва, час, коли герой набирається сил для нової праці і боротьби. Ліричний герой твору, навіть відпочиваючи, не може забути про людей, відгородитися від них. Він глибоко любить природу, але людину - над усе. На початку твору атмосфера похмура. Ліричний герой, як і Коцюбинський, виснажений важкою працею, громадськими справами, боротьбою, яку йому доводиться вести, щоб запобігти людському горю. І от він опиняється за містом, серед природи і вперше помічає: «Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені». У світі природи герой особливо любить сонце, яке висіває в його душу золотий засів - любов до життя, людини, свободи. Сонце - традиційний образ волі, нового життя. Морок - символ гніту і насильства.

Сонце змінює не тільки настрій героя, воно просочується у глибину його серця, переповнює все його єство, надає якогось іншого смислу його буттю.

Новела «Іпіегтегго» - майже суцільний пейзаж. Здається, що письменник, чутливий до соціальних проблем суспільства, віддався чистому мистецтву. А може, це не так, і в картині природи зашифрований ще якийсь зміст, ключем до розкодування якого і є ті незрозумілі «дійові особи»? Як тільки ліричний герой залишає місто, відходять на другий план і його турботи. І на якийсь момент в його душі запановує рівновага: напруження вже трохи відійшло, але бадьорість, радість життя ще не повернулись. Ось як ця мить зображена у творі: «Як тільки бричка вкотилась на широкий зелений двір - закувала зозуля. Тоді я раптом почув велику тишу». Ця тиша поступово починає заповнюватися голосами, зливається з «симфонією полів» і підсилює основну обр^азн тему твору - наростаюче мажорне розгортання образу сонця. Зіткнення образів «моя утома» і «сонце» становить ядро образного конфлікту новели. Поступове зникання утоми і проникнення в душу героя життєстверджуючого оптимістичного тепла. Але конфлікт тут нагадує більше конфлікт у музичному творі, коли протиставляються різні теми.

Показавши в образі ліричного героя люди інтелігентну, очевидно, демократично настроєного митця, пис менник ставить проблему взаємозв’язку художника і суспід ства. Чи може митець втекти від проблем, які висуває життя, і може він сховатись серед прекрасної природи? Увесь духовний склад митця, його світогляд, моральна поз ція, ідеали, незважаючи на особистий стан утоми і загальну с спільно-політичну атмосферу апатії, ведуть його знову до людей до боротьби з людським горем. Через весь твір простежується переплетення особистого і соціального.

Новела - високомистецький твір, який явля собою блискучий сплав поезії, музики і людського горя. А ліри’ ний герой новели втілює етичні якості кращих митців епохи.