Впадає в око один дещо парадоксальний момент: у поета не так i багато творiв, повнiстю присвячених материнськiй темi, та все ж, незважаючи на це, образ матерi дуже помiтний у його поетичному свiтi. Чим це пояснюється?

Перш за все звернiмо увагу на незриму "присутнiсть” образу матерi в багатьох поезiях. Звичайно ж, ця "присутнiсть” не вiртуальна, вона якось вiдбита у словi. Найчастiше цей вiдбиток знаходимо в якомусь одному вагомому штриху, виразностi якого достатньо для того, щоб вiдчувалось звучання материнської теми у всьому цiлiсно сприйнятому творi. Як типовий приклад можна навести поезiю "Ялинка”. Складний, навiть у чомусь драматичний розвиток поетичного смислу твору завершується у словах "I ми вертаєм… у вiчну казку… до матерiв”. Повернутись до казки, до матерi, - це повернутись у свiт дитинства - повернутись до духовної чистоти. Завершивши головний смисл, кiнцiвка твору нiби спалахом освiтила весь його попереднiй розвиток. Тому-то iдея чистоти материнської моралi є такою вiдчутною при читаннi твору.

Досить часто те чи iнше висловлювання поета про матiр набуває такої вагомостi, що починав "тримати на собi” весь твiр:

Вiддай усе, що взяв, i освятись.

Ще бiльше, нiж узяв, зумiй вiддати…

Стоїть на видноколi свiтла мати -

У неї вчись.

Головна причина вагомостi теми матерi в поетичному свiтi Б. Олiйника полягає в тому, що майже всi поезiї, присвяченi цiй темi, є мистецькими шедеврами. До таких творiв, поза всяким сумнiвом, слiд вiднести "Мати сiяла сон…”, "Пiсню про матiр”, "Мати наша - сивая горлиця…”, "Мамо, вечiр догоря…” (останнiй вiрш iз поеми циклу "Сиве сонце моє”).

Для Б. Олiйника, так само як i для його найвидатнiшого i най-ближчого за часом попередника в розробцi материнської теми, Андрiя Малишка, образ матерi пiдноситься до символiчного значення "Народ”. Мати для поета є носiєм зразкової народної моралi. Вiд своєї матерi поет в основному сприйняв багатство народної пiснi:

Спасибi, мамо, що в голодний день

Ти, мов у казцi, де дарують царства,

Передала єдине iз багатства -

Найвищу пробу золотих пiсень.

Образ матерi буквально тисячами природних зв’язкiв пов’язаний iз народом, його iсторiєю, пiснею, рiдним словом.

Мати наша - сивая горлиця.

Все до її серденька горнеться:

Золота бджола - намистиною,

Небо - празниковою хустиною,

Сивий дуб - прокуреним прадiдом…

Уже з цих перших рядкiв вiдчуваємо якесь дивне, майже не знайоме нам навiювання. Тут йдеться про гармонiю Людини i Природи. Щоправда, наше визначення аж надто загальне. Треба точнiше: не Людина, а Мати. Природа-свiт любить матiр. Золота бджiлка горнеться до неї намистиною - i ми її легко розумiємо, бо вона, скромна трудiвниця, тягнеться до такої ж невтомної трудiвницi, якою є сiльська жiнка - мати. "Небо” в системi образiв Б. Олiйника завжди пов’язане iз чимось духовно високим, небуденним, святковим. Тому саме воно дарує матерi празникову хустину. (Тут Б. Олiйник вловив одну iз зворушливих рис наших сiльськихматерiв - їхню особливу любов до хустинок, що йде вiд давнiх народних традицiй). Сивий дуб горнеться до жiнки прокуреним прадiдом - i цей образ незмiрне чарiвний i глибокий. Не кажучи вже про точнiсть порiвняння дуба з "прокуреним прадiдом”, ця фраза надiлена ще й iншою точнiстю - точнiстю вiдображення народних сiмейпо-побутових традицiй у ставленнi до людей похилого вiку. За ними завжди доглядали матерi. Звiдси i вiдповiдне вдячне ставлення дiдiв i прадiдiв до них.

Образ матерi у Б. Олiйника художньо осягається в трьох основних образах. Досить часто вiн постає гiгантським пам’ятником матерi, що бачиться на тлi далекого горизонту: "Стоїть на видноколi свiтла мати…”, "Мати дуже висока, древнiша вiд космосу, На плечi в неї райдуга гнеться коромислом”. У таких випадках образ матерi набирає символiчностi. Другий вид образiв - духовне осягнення ролi матерi (”Мати сiяла сон…”, "Мати наша - сивая горлиця” та iн.). У поезiях цього плану теж небагато живої конкретики.

До третього виду належать поезiї, що побудованi в основному на конкретних реалiях. Треба сказати, що власне окремих вiршiв, посвячених материнськiй темi i написаних у ключi живої образної конкретики, майже нема. Кiлька свiжих виразних художнiх деталей знаходимо в поезiї-притчi "Та було у матерi чотири сини…”:

Мати працювала в городнiй бригадi

I любила борщ пiсний.

Перед сном, бувало, вмикала радiо,

Як передавали пiснi.

А роки летiли, мов сивi конi…

Вже й недобачати стала.

Над очима клала дашком долонi -

Ждала-виглядала.

Фiнал, вершина освоєння цiєї теми - поема "Сиве сонце моє” (1978), пiсля якої поет значно рiдше звертається до теми матерi.

Поема "Сиве сонце моє”, так само як i поезiя "Пiсня про матiр”, освоює болючу тему вiдходу матерi iз цього свiту - вiдходу "за межу”. Але якщо в поезiї йшлось просто про матiр як про образ узагальнюючий, то поему Б. Олiйник присвятив пам’ятi своєї матерi.

В роки вiйни була ще молода. "Вже - солдатка. Iще - не вдова”. Вiйна закiнчилась. Вiдсвяткували День Перемоги. Вже почали повертатися iз фронтiв тi, кому випала доля повернутись. А чоловiка все не було. А потiм прийшов лист, з якого дiзналась, що вiн нiколи не повернеться. Знепритомнiла. А далi - доля вдови-солдатки, яких так багато було пiсля вiйни у наших селах.

Чомусь особливо вдячний поету за такi, примiром, рядки, у яких через окремi конкретнi деталi пiзнаєш не тiльки характер матерi лiричного героя, а й той побут, в якому проходило її життя. Лiричний герой йде на могилу матерi:

I раптом радiсно кольнули сльози:

По бiлiй, непорочнiй цiлинi

До тебе стежка бiгла на морозi.

Хто протоптав її?

Чи родаки,

Чи, мо’, чиясь гiрка вдовина доля?

А може, га, за котру ти рядки,

Коли вона хворiла, дополола?

Мати для Б. Олiйника є носiєм визначальної людської риси - Доброти. Саме завдяки образовi матерi ця риса стала головною в системi моральних цiнностей, проповiдуваних поетом.