Колись цей край називали Диким полем. Дивна краса його широких степiв, буйних лiсiв та прозорих рiчок нестримно вабила сюди полчища чужоземцiв. Тут точилися жорстокi сiчi, в яких вирiшувалась доля цього мальовничого куточку землi.

Тут все кiнчалось.

Тут був край землi.

Тут i великi роси, i малi

Однаково вкраїнцями були,

У смертi i життя ходили скраю, - пише у вiршi "Слобожанщина” сучасна харкiвська поетеса Олександра Ковальова, художньо осмислюючи iсторiю рiдного краю. Чула ця земля стогiн i плач, i клич бойових сурм, i тупiт звихрених козацьких коней. Перелила свою зажуру й нiжнiсть у кришталевi мелодiї диво-пiсень, що забринiли у вiщих струнах сивих кобзарiв. Народила свiтовi багатодiтну сiм’ю яскравих художнiх талантiв, що збагатили українську лiтературу своїми самобутнiми творiннями.

Ця земля закарбувала для вiкiв слiди свого ясночолого мислителя й поета Григорiя Сковороди. Вони ведуть нас до древньої лiсової криницi, джерельна чистота якої затiнена густою кроною могутнiх дубiв з їх глибокодумним гомоном. Наш славетний земляк викопав цю криницю понад два столiття тому. А її цiлющi води й досi ваблять усiх, хто не байдужий до краси й мудростi поетичного слова. Сковорода любив цей тiнистий лiс, цей крислатий дуб, це криштальне джерело, вiд якого розтеклося безлiч дорiг у близькi й далекi свiти. Скiльки тих дорiг сходжено фiлософом у пошуках iстини людського буття! Вiн пiзнав цiну самотностi, гармонiю життя, висоту польоту просвiтлiлої душi. У збiрцi "Сад божественних пiсень” поет щедро дiлиться своїми мудрими вiдкриттями, проповiдує справжнi життєвi цiнностi:

Чистий можеш буть собою,

То нащо тобi броня

I шолом над головою?

Не потрiбна i вiйна.

Григорiй Сковорода став одним iз засновникiв харкiвської лiтературної династiї. Iншим, не лише славетним, вважаємо батька української прози Григорiя Квiтку-Основ’яненка. З ним пов’язана iсторiя становлення й розвитку харкiвського театру, який став яскравим виявом духовного життя нашого мiста. Повiстi письменника "Маруся”, "Конотопська вiдьма”, п’єси "Шельменко-денщик”, "Щира любов”, "Сватання на Гончарiвцi” захоплюють своїм нацiональним колоритом, оптимiзмом, любов’ю до українського простолюду. Вперше в лiтературi селянина було змальовано не приреченим i покiрним долi, а здатним на активнi, рiшучi дiї. Захисником українського народу виступав також вiдомий поет, ректор Харкiвського унiверситету Петро Гулак-Артемовский. У своїх творах "Справжня добрiсть”, "Батько та син”, "Двi пташки в клiтцi” вiн звертається до загальнолюдськихпроблем, засуджує гноблення в усiх його формах. Сатирична байка "Пан та Собака”, де письменник рiзко виступає проти крiпацтва, стала помiтним явищем в української лiтературi.

Так, багатий талантами наш край. Тут, у колишнiй Харкiвськiй губернiї, народилися Борис Грiнченко та Павло Грабовський. Справжнi сини українського народу, вони глибоко спiвчували усiм скривдженим i знедоленим. Поеми Б. Грiнченка оспiвують славну iсторiю нашого народу. П. Грабовський у своїх поезiях звертається до братiв по нацiї з палким закликом єднатись у боротьбi за вiдродження рiдного краю:

Бажав би я, мiй рiдний краю,

Щоб ти на волю здобувавсь,

Давно сподiваного раю

Вiд себе власне сподiвавсь.

Естафету самовiдданої любовi й полум’яного художнього слова прийняли вiд старшого поколiння гранослови нової епохи: О. Копиленко, I. Вирган, I. Багмут, Р. Третьяков, I. Муратов, Л. Первомайський. Своєю творчiстю вони примножували славу лiтературного Харкова. Широке суспiльне визнання здобув, наприклад, роман Петра Панча "Гомонiла Україна”, де майстерно змальовано широкi картини запеклих битв нашого народу проти польського панства за волю України. У творi яскраво постають високий патрiотизм, героїчний дух, безстрашнiсть козакiв, мудрiсть i далекогляднiсть Богдана Хмельницького, полководське мистецтво Максима Кривоноса. Це роман-дума, кожен рядок якого дихає поетикою українського фольклору.

Свято шанує мистецькi традицiї рiдного краю й сучасне поколiння харкiвських письменникiв, представлене iменами Вiктора Бойка, Iвана Перепеляка, Ольги Тараненко, Наталiї Матюх, Анатолiя Перерви, Iрини Мироненко… У їхнiх творах оживає трагiчна й героїчна iсторiя України, вчувається болiсна тривога за її майбутнє. Так сучасне й минуле перегукуються у збiрцi Олексiя Ковалевського "Сонцевир”:

Он Сiч розп’ята. Змовкла мати.

На мiсцi хати -

Сон - трава.

А там - Чорнобиль

Звiвся катом,

Цвяхи в долонi забива!

Оцей шевченкiвський бiль за долю України об’єднує всi поколiння митцiв слова рiдного краю. Бо всi вони йшли стежкою в життi - тiєю, що веде до чистої лiсової криницi мудростi, святостi й краси. А назад верталися рiзними дорогами, що розiйшлися врозтiч вiд того дивного джерела натхнення… Та все одно не губили один одного, бо всi шляхи вели їх до людей, до України, до поезiї. А сила таланту й любовi творила справжнє диво - той величний священний Храм Слова, що очищає людську душу, вiдкриває для неї новi високi горизонти.

В Бабаях бiля джерела збиралися люди, щоб послухати його мудрi поради, зараз там знаходиться його музей. Iснує й iнша пам’ятка про цього видатного фiлософа та поета - саме з його допомогою було вiдкрито в Харковi перший в Українi унiверситет, хоча сталося це черех 11 рокiв пiсля його смертi. Та й iншими цiкавими iменами багатий мiй рiдний край.

Один Квiтка-Основ’яненко чого вартий - видатний письменник i драматург, редактор першого в Українi журналу, що теж брав безпосередню участь у заснуваннi Харкiвського унiверситету. З багатьох його творiв ми дiзнаємось про вигляд нашого мiста майже двiстi рокiв тому.

В Харкiвському унiверситетi працював викладачем П. Гулак-Артемовський.

У Харковi писав свої байки Є. Гребiнка. Неподалiк вiд нашого мiста народився один з найвизначнiших поетiв кiнця ХIХ столiття П. А. Грабовський. Чи не Харкiвською була у тому числi та земля, про яку вiн писав, пiдсумовуючи свiй життєвий шлях?

Я не лiтав в надзорянi країни,

Я все державсь бездольної землi.

Боровся я за щастя для людини,

За свiтло в чорнiй млi.

Особливо багато видатних iмен зiбралось у Харковi, коли вiн був столицею України. Тут жили i працювали П. Тичина i В. Сосюра, Остап Вишня i Ю. Яновський, М. Еллан-Блакитний i М. Хвильовий.

До речi, про Хвильового - ця людина трагiчної долi посiдає особливе мiсце серед пореволюцiйних письменникiв. Вразливий i гордий, спочатку вiн був у захватi вiд змiн, що нiби обiцяли людям довгоочiкувану волю. Його вiршi та новели входили до шкiльних пiдручникiв, його пiснi спiвав народ. Але коли почалися репресiї, Хвильовий був приголомшений. Вiн гарячково шукав пояснень, виходу, i не знайшов їх. Пролунав трагiчний пострiл. Болем вiдгукнулося самогубство письменника в багатьох серцях…

Схожа доля спiткала i вiдданого революцiїпрекрасного поета М. Еллана-Блакитного, вiршi якого також входили до шкiльних хрестоматiй:

Ударом зрушив комунар

Бетонно-свiтовi пiдпори.

I над розвiянiстю хмар -

Червонi зорi.

Жорстокою виявилась омрiяна революцiя. Поет був репресований i загинув, проживши усього 31 рiк.

Але найбiльше про письменникiв, що творили саме в Харковi, можна довiдатися у особливому будинку "Слово”, в якому жили i живуть митцi. Про нього згадувала в евакуацiї поетеса Наталя Забiла:

I знов менi наснився Харкiв,

Такий, як був у лiтнi днi.

В прозорiй млi зелених паркiв,

В невтомнiй людськiй метушнi.

Iду кудись з будинка "Слово”

У колi радiсних облич,

I мiй товариш випадково

Iде, всмiхаючись, навстрiч.

З цього будинка пiшов на вiйну обдарований письменник Вадим Собко i повернувся звiдти покалiченим.

З третього курсу ХДУ пiшов добровольцем на фронт Олесь Гончар - один з найкращих українських прозаїкiв, що закликав нас берегти собори своїх душ. Ще один поет-харкiв’янин - Василь Бондар - став партизаном у 14 рокiв. Щиро любив рiдне мiсто ще один колишнiй фронтовик - Iгор Муратов. Це його слова: "На Харкiв мiй нiяк не надивлюсь…”. Цього поета i письменника "милiстю Божою” майже замовчували, бо пiд час вiйни вiн непритомним потрапив у полон.

Але не можна забувати i про росiйськомовних лiтераторiв, що жили i живуть у Харковi, чия творчiсть була тiсно пов’язана з Україною. Харкiв може пишатися таким поетом, як Борис Чiчiбабiн.

"С Украиной в крови я живу на земле Украины”, - гордо заявляв вiн.

Було ще багато iмен дуже талановитих, але менш вiдомих харкiв’ян - Добровольский, Шовкопляс, Мисик, М. Козак, А. Перерва, I. Мироненко, I. Перепеляк, Л. Таран, лауреат Державної премiї iм. Т. Г. Шевченка Степан Сапеляк та багато-багато iнших.

Можна було б сказати i про iншу красу та її творцiв, пов’язану з нашим Харковом: живописну, музичну, архiтектурну тощо. Але це вже iнша тема, хоч i свiдчить вона про талановитiсь наших землякiв, тож обмежимося дивосвiтом лiтературним. Головне - побачити його. Вiн - поруч.