Байки Павла Глазового дуже люблять у нашій сім’ї, а декілька збірок його гумористичних творів у родинній бібліотеці навіть виділені окремо. Ми їх часто читаємо, коли збираємося разом або коли до нас приходять гості. Всі захоплено і весело слухають дотепні вірші, гуморески, пародії, сатиричні мініатюри, епіграми. Та мені найбільше подобаються байки. У них П. Глазовий використовує образи тварин, але за ними ми бачимо конкретних людей з вадами їх поведінки. У байках можна зустріти ледарів, бездарних «талантів», невихованих «розумників», людей із спотвореною мораллю та духовністю. Скільки байок - стільки й тем! Особисто мені дуже подобаються байки з циклу «Езопівські усмішки», в яких події античного часу неначе перемістилися на нашу українську землю.

Інколи героями байок поета стають окремі речі («Байка про табличку», «Причеп») або люди («Тарас Бульба у Києві», «Руськомовний депутат» та інші). Їх не можна читати без сміху, але сміх цей - не заради сміху, бо ним Глазовий карає суспільні вади. Він хоче, щоб люди прагнули позбутися потворних рис. Байкар звертає нашу увагу на негативні явища сучасного життя, запрошує разом з ним поглузувати над ними і зробити власний висновок.

Глазовий часто закінчує свою байку повчальною мораллю, а кожний читач або слухач прислухається до поради автора і обов’язково замислюється. Потім вже ніколи не повториш у власному житті такий самий або схожий вчинок, бо над ним сам же й сміявся!

Мені подобається у байках П. Глазового все: і веселий сміх, і дотепні висновки, і проста народна мова. Вони захоплюють уяву своїми кумедними ситуаціями і мудро вчать. Тому мені хочеться погодитися із словами знаменитого гумориста:

Того, що в люди полетіло,

Уже назад не заберуть.