«Бережіть собори ваших душ» Твір по літературі за романом О. Гончара «Собор»

Годинник вічності поволі відраховує останні миттєвості дру гого тисячоліття, а нажахане людство - епохи. Що там, за порогом тисячоліть? Суцільні проблеми - голоду і перенаселення, ядерної катастрофи і екологічної кризи. Та чи не найважливішою серед них є проблема втрати духовності. На мій погляд, найжахливіша проблема - це духовна пустота, моральна деградація людей, перетворення їх на ситі і тупі машини, пристосовані для задоволення матеріальних потреб. Проблема відродження втраченої духовності гостро постала сьогодні перед нами. Наш народ духовно обкрадений, байдужий до рідної мови, культури, історії. Винищення духовних святинь - соборів, вишитих рушників, сорочок, мови, обрядів почалося ще у 30-х роках. Це сталося через Сталіна, який знищив не просто мільйони людей, а й людські душі. Народжувалися покоління рабів, духовних мерців, бо знищувалися церкви. Але через декілька десятків років, несподівано, як набат, пролунав на всю Україну голос Олеся Гончара. У романі «Собор» письменник порушує болючі проблеми збереження природи, історичних святинь, культурної спадщини народу.

Головним образом роману є собор - символ людського духу, чистоти, людяності, віри у прекрасне і неземне. Гончар випробо вує всіх дійових осіб ставленням до цього собору, вимірює їхні чесноти, духовність. І тоді ми бачимо справжні обличчя героїв. Ми знаємо, що собор - це християнський храм, куди приходять люди, щоб очистити свою душу. Це добро, краса, сама чистота і духовність. Все це ми сприймаємо через образ Миколи Баглая, який переймається долею селища Зачіплянки, хвилюється про збереження пам’ятника архітектури. Але йому протистоїть Володька Лобода, який на місці собору хоче збудувати кафе, щоб те приносило йому прибуток. Нестримна мрія Володьки - зробити собі кар’єру і сидіти в кабінеті з такими пухнастими килимами, щоб навіть кроків не було чутно. Лобода не має нічого святого. Навіть рідного батька віддав у будинок для престарілих. Руйнівній силі свого часу протистоїть Дмитро Яворницький, який не дозволяє махновцям вдертися у собор. Вчитель Хома Романович теж виступав на захист собору, за що був у засланні.

Зародилось ніжне та щире почуття між Миколою та Єлькою. Радіє щастю інших Ізот Лобода, який до кінця свого життя робив людям тільки добро. Собор незримо присутній на кожній сторінці роману, у роздумах героїв, у схвильованих словах автора. Храм, як жива істота, стоїть на сторожі духовних цінностей. Прощаючись із Зачіплянкою, ми бачимо його уже іншим: «…не видно облупленос-ти, іржі на банях, ніч скрадає на ньому всі травми часу. Все він бачить і бачив усе. І доки багряніє, дихає небо по всьому Наддніпров’ю, стоїть серед заводського селища весь освітлений, пару сноповний і чистий…». Духовні цінності не можна вимірювати їжею чи речами, адже нашим душам потрібні любов, доброта, милосердя, тобто все, що робить людину кращою, піднімає над мізерним і буденним у вищі сфери духу.

Устами своїх героїв Олесь Гончар закликає нас берегти собори совісті, щирості, краси, правди, любові до людей: «Собори душ своїх бережіть, друзі… Собори душі..» І якщо ми всі прислухаємося до цих слів, то мине загроза духовної пустоти, загроза перетворення людей на звірів. Лише глибоке усвідомлення всіма нами значущості духовних потреб і устремлінь допоможе кожному прийти до божественного в "собі. До прекрасного. До безсмертного.


Матеріали схожої тематики:


Гоголь М.В. [31] Гончар О.Т. [19] Довженко О.П. [43]
Карпенко-Карий І.К. [22] Кобилянська О.Ю. [49] Костенко Л.В. [29]
Котляревський І.П. [23] Коцюбинський М.М. [35] Кочерга І.А. [11]
Куліш М.Г. [13] Куліш П.О. [22] Леся Українка [78]
Марко Вовчок [24] Нечуй-Левицький І.С. [34] Остап Вишня [12]
Панас Мирний [37] Сковорода Г.С. [21] Сосюра В.М. [15]
Стус В.С. [15] Франко І.Я. [32] Шевченко Т.Г. [119]
Інші українські автори [84]