Слово «мати» — особливе слово
Я таку тебе завжди бачу, Образ в серці такий несу - Материнську любов гарячу І твоєї душі красу. Починаючи з великого українського Кобзаря - Тараса Шевченка, який показав у своїх творах трагічне життя жінки-матері, наша література малює її образ. Згадаймо хоча б невмирущий образ матері із «Зачарованої Десни» Олександра Довженка. З якою любов’ю пише кінорежисер про неї, про її любов до всього живого! Саме від неї Довженко поніс у далеку путь життя талант людської краси, гуманності та співучості. Вона проводжала свого сина у широкий світ, як проводжає кожна мати свою дитину. Недарма під впливом згадок про матір Андрій Малишко написав свою «Пісню про рушник»: Рідна мати моя, ти ночей не доспала І водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала. Все починається з матері: і перші слова, і перші кроки, і перші радощі. Вона вчить своїх дітей любові до всього світу, вчить приходити на допомогу тому, кому вона потрібна, вчить доброти й тепла. Мати стає тим зразком, з якого бере приклад людина усе своє життя, недарма, якщо спитати маленьку дитину, на кого вона хоче бути схожою, та відповість: «На матусю». Посіяла людям Літа свої літечка житом. Прибрала планету, Послала стежкам споришу, Навчила дітей, як на світі по совісті жити… Це може зробити лише вона - Мати, найрідніша у світі людина. їй несе кожен з нас свої болі й радощі, сумніви й успіхи, помилки й гріхи. З нею хочеться порадитися, поділитися турботами. Вона ніби священик й одночасно кат, вищий суд і суд совісті. Тому, як би й куди б не кидало людину життя, завжди з нею будуть «очі материнські і білява хата». Кожен з нас у будь-яку мить може повернутися додому, до матері, і завжди він буде прийнятий, прийнятий з любов’ю, прийнятий так, як може приймати тільки матінка. Мати, ця жінка з лагідними руками, з веселою й сумною посмішкою, намагається усе вибачати своїм дітям. Проте не може вона змиритися із зрадою рідній Вітчизні, з погордою до друзів, з байдужістю та лицемірством. Вона - Мати, але ще й вчителька, що виховує у своїх дітях почуття обов’язку, любові до людей. Говорять усі матері словами Матері з «Лебедів материнства» Василя Симоненка: Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати… Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Усе життя людину супроводжує любов: до Вітчизни, до коханої чи коханого, до матері. Ці любові неможливо відокремити, бо вони становлять сутність людства. Проте найсильнішою, найпрекраснішою є любов до матері. Недарма називають її так ласкаво - ненька. Недарма найщасливішим є той, хто з дитинства пізнав материнську ласку й виріс під турботливим теплом і світлом материнського погляду. Вона буде жити вічно, ця жінка-Мати!
| |
Матеріали схожої тематики:
|