Коли я згадую про дитинство, мені стає сумно і весело водночас. Тоді світ сприймався зовсім по-іншому, турбували зовсім інші «проблеми». Деякі вчинки того часу зараз здаються дивними.

Пам'ятаю, у мене викликали жах сметана, сирок, сирники. Бабуся часто купувала всі ці молочні продукти на ринку і вранці годувала «дарами корівки», як вона їх називала. Починала бабуся перераховувати всі вигоди від них: корисно, смачно, ситно. А мені не хотілося, але щоранку все відбувалося за одним сценарієм: «з'їж це за маму, з'їж це за тата». А зараз що? Жоден мій день не проходить без молочка або йогурту. Все змінюється.

Важливе місце в моєму дитинстві займало будівництво куренів, будиночків, замків. Варто було кому-небудь викинути на місцеве звалище коробку від холодильника, як тут же починалися пошуки підстилок, подушок, щоб побудувати будиночок. А потім довгі вмовляння, прохання до батьків дозволити залишитися в цьому «монументальному будиноску» на ніч. Мені тоді було незрозуміло, чому батьки не дозволяли спати в наших куренях з гілок або будиночках з коробок?

Ще неясно було, навіщо в будинку кіт, якщо грати з ним не можна? Мене постійно лаяли за одягання кота у футболки, прив'язування до нього сторонніх предметів (банки, банти, машинки). Пам'ятаю, у мами сталася істерика, коли я влітку катала домашнього улюбленця на санках: сусіди ще довго згадували неприємний звук тертя залізних санок об розпечений асфальт. Після цього кота віддали моєму дядькові, щоб тварина більше не піддавалося моїм «тортурам».

Так, дитинство закінчилося, залишилися приємні спогади про мої нісенітниці і дитсадкових друзів. Воно було прекрасним, але все хороше коли-небудь закінчується.