ТВІР-ОПИС ПАМ’ЯТОК ІСТОРІЇ І КУЛЬТУРИ В ХАРКОВІ. 7 КЛАС
ПАМ’ЯТНИК КОБЗАРЕВІ. Найголовнішою ознакою мого трудового міста є його архітектура. У минулому столітті центр Харкова уособлював розкіш та індивідуальність, у тридцяті роки нашого століття - простоту і монумен-талізм пролетарської епохи. Але є у Харкова особливі ознаки - місця, які уособлюють його самобутність: Держпром, «Дзеркальна течія», пам’ятник Кобзареві. Особливо шанують харків’яни пам’ятник Тарасові Григоровичу Шевченку. Його встановлено в міському парку на вулиці Сумській. Уминулі роки парк належав університету, він так і називався університетським садом, а тепер він має ім’я Великого Кобзаря. Пам’ятник розміщенний так вдало, що його видно з кожної алеї. До того ж, шістнадцять фігур, які оточують постать Шевченка, розташовані по спіралі навколо центрального пілона. Вони краще простежуються з бокових алей. Постать Шевченка видно здалеку, вона гігантських розмірів, близько шести метрів, тому перехожі мають змогу вдивитися в обличчя видатного поета. Скульптор так вдало передав риси його зовнішності, що, здається, можна уявити його вдачу: сміливість, допитливість, рішучість. Від усієї постаті віє бунтарством і непримиренністю. Ус і шістнадцять фігур, розташовані навколо трикутного гранітного пілона, здаються удвічі меншими за Кобзаря, проте теж добре простежуються. Особливо мене вражає жінка з немовлям на руках - Катерина. Оскільки цей пам’ятник я знаю з дитинства, то не уявляю Катерину іншою. Навіть читаючи твір, я бачу її саме такою, як на пам’ятнику. А далі, герої Шевченкових творів - гайдамаки, навіть по-вержені (одна постать лежача) вони дужі і вражаючі, бо вони - борці за волю. І козак-запорожець, і миколаївський рекрут, і селяни показані закутими, але нескореними. Ус і інші образи - уособлення більш пізньої доби - доби революцій і пореволюційних перетворень. І лише одна постать може бути уособленням усіх часів, це постать дівчини з книгою. Хоча в ній добре вгадується епоха років тридцятих, проте я вважаю її сучасною, бо нинішній молоді теж властивий потяг до знань, а Харків вважається найкрупнішим студентським містом в Україні. Символічно і те, що композицію розпочато і завершено жіночими постатями, адже образ жінки у творчості Т. Г. Шевченка - це образ України. Скульптор М. Г. Манізер і архітектор І. Г. Лангбард ставили своїм завданням показати значимість Великого Кобзаря для минулого, сучасного і майбутнього. І це в тридцяті роки, коли українська культура потерпала від культу сталінізму! А українські актори Наталія Ужвій, Амвросій Буч-ма, Іван Мар’яненко, Олександр Сердюк залишили свій слід не лише в театральному мистецтві, а і в архітектурі, допомагаючи скульпторові у створенні пам’ятника. Пам’ятник Т. Г. Шевченкові в Харкові було відкрито 24 березня 1935 року. Відтоді минуло багато часу, але кожний харків’янин пишається і тим, що цей пам’ятник є одним із найкращих у світі, і тим, що він став невід’ємною частиною нашого давнього і вічно молодого міста. ХАРКІВСЬКА СВЯТИНЯ. У кожного народу є свої святині, ті особливі ознаки, які виділяють його, роблять значимим. І ці святині певною мірою відбивають світогляд, традиції, духовність. Я не помилюсь, якщо скажу, що святиня Харківщини, Озерянська ікона Божої Матері, поєднала в собі значимість історичну, мистецьку і релігійну. До образу Божої Матері звертались і звертаються безліч художників. Згадаймо прекрасні творіння митців епохи Відродження! Променисті і ніжні очі мадони… Вони ніби зазирають у душу і тамують усі болі і печалі. Православні ікони завжди писалися за певними канонами: релігія привносила в лики святих аскетичні риси, проте незнайомі іконописці вдихали життя і в застиглі обриси. Ось чому очі святих так приваблюють погляди. Озерянська ікона Божої Матері, створена невідомим майстром, була у кожній оселі, будь то пишний маєток чи убога хатина. Бідні люди оздоблювали ікону штучними квітами, багаті - обрамляли коштовними кіотами, але всі вірили в чудодійну силу цієї ікони. У Харківському історичному музеї поряд з етнічними експонатами знаходяться і старенькі вилинялі образи, які прикрашали житло харків’ян, серед них - харківська берегиня, Озерянська ікона. Про чудотворну Озерянську ікону розповідали дива: вона зцілювала людські недуги, допомагала калікам, оберігала житло, робила міцними сім’ї, стояла на сторожі миру. Та й сама приповість її появи теж незвична. Говорять, що в невеличкому селищі Озерянка, поблизу Мерефи, косив селянин жито. Не помітив, як розрізав косою ікону Божої Матері, яка невідомо як там опинилась. Відчуваючи свою провину перед Богородицею, впав чоловік на коліна і почав молитись, а потім приніс образ додому, не перестаючи молитися. На ранок ікона зникла, збентежений селянин пішов закінчувати косовицю. А прийшовши на поле, косар знайшов ікону на тому ж місці, тільки не пошматовану, а цілу. Відтоді і говорять про дивну силу цієї ікони, яку на честь місця події названо було Озерянською. Іменем Озерянської ікони названо було два харківські храми, які містили в собі розписи, що свідчили про подію. А сама храмова престольна ікона мала дуже багате оздоблення. Крім дерев’яного або металевого обрамлення - кіота,- ікона прикрашалася рушниками і паперовими квітами. Біля ікони обов’язково знаходилася лампада, яка засвічувалася під час служби. Іконопис виконувався на дерев’яній дощечці, фарби накладалися рівними мазками, тому готовий витвір здається не намальованим, а надрукованим. Дуже рідко траплялися вишиті образи - їх виконували невідомі майстрині і приносили в дар храмові. Озерянсь-ка ікона Божої Матері свідчить про високу релігійність харків’ян як у минулому, так і тепер. Харківська святиня вражає мене історією своєї появи. Шкода, що вона дійшла до нас лише в численних копіях, бо оригінал було втрачено. Ми не можемо остаточно судити про її мистецьку цінність, але її значимість у дослідженні традицій Слобожанщини не перевершена.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
