Як часто люди мріють про вічність, вічність почуттів, життя. Про вічність почуттів ми говоримо, коли маємо на увазі їхня властивість "відвідувати” різні покоління людей, але вони не вічні, коли мова йде про життя людства, навряд чи вічної. Вічність тікає від нас із вічною швидкістю, тому нам не дане її піймати. У цьому ми ще раз переконуємося, коштуючи на пероні вокзалу шкільного років чекаючи поїзда життя. Коли ми ще сиділи в залі чекання вокзалу, думали, що так буде вічно, адже десять років не так вуж мало, особливо, якщо в каталозі твого минулого всього 7 років. Але час має дивна властивість тікати від людини зі скаженою швидкістю, коли його життєва бігова доріжка невблаганно стає коротше.

Ще 10 років за… Ні, уже 10 років за. А колись усе був першим: перший вересневий дзвінок, схвильований учитель і перший урок, перший клас, перша парта у вікна й перша оцінка в щоденнику, перші труднощі, несміливі відповіді в дошки, незвична вказівка в безпомічних руках, перші переживання перед першим іспитом. Тепер усе стає останнім: остання фотографія в шкільному альбомі, останній шкільний вечір, останній шкільний твір по літературі. Література завжди була моїм улюбленим предметом, напевно, тому, що я не розставалася із книгою з дитинства. Вона була моїм мудрим порадником, вірним іншому й утішником. На уроках літератури я відкрила для себе книги не тільки як предмет задоволення естетичних потрібностей але і як носія життєвого досвіду людства. Я навчилася читати між рядків, угадувати яке мається на увазі, познайомилася з літературними напрямками, знайшла чіткі розходження між добром і злом, поняттями совісті й честі.

Євгеній Онєгін, Григорій Печорін, Наташа Ростова, Тетяна Ларіна - ці й інші герої відомих добутків залишили свій слід у моїй душі. Мені назавжди запам’ятається шлях життєвих шукань Євгенія Онєгіна й Печоріна, Андрія Болконського й Пєра Безухова. Я не перестану захоплюватися вчинком Тетяни Ларіній, коли вона зважилася написати відомий лист Євгенієві Онєгіну. Полум’яні, проникливі рядки листа запам’яталися в моєму серці: "Я к Вам пишу, чого ж боле,.. Що я можу ще сказати?”. Як мені забути образ Наташа Ростової, цього милого, безпосереднього, нескінченно чарівної істоти на початку роману, коли вона підліток, а потім рішучої, сильної, прекрасної жінки - улюбленої й люблячої дружини, матері? Звуки того чарівного вальсу, у якому кружлялася юна Наташа, дотепер лунають у моїй душі й зігрівають її теплом спогадів.

На уроках літератури ми познайомилися з добутками письменників і поетів, чиї імена назавжди намагалися викреслити з народної пам’яті. Але їхній голос донісся до нас через десятиліття, і ми відкрили для себе О. Э. Мандельштама, М. А. Булгакова, Б. Л. Пастернаку, М. И. Цветаєва, А. А. Ахматову. Роман М. А. Булгакова "Майстер і Маргарита” уразив мене своєю оригінальністю. Я буду вертатися до нього ще не один раз, щоб проникнути в глибину його філософії, розгадати його невідому силу. "Мені справа - зрада, мені ім’я - Марина, я - тлінна піна морська”. Марина Цветаєва… Хіба можна залишитися байдужим до її щирих, любов’ю породженим рядкам? До віршів цього дивного поета моя душа звертається знову й знову. Герої літературних творів живуть у моєму серці. У них я знаходжу риси характеру, відсутні в мені, і намагаюся виробити їх шляхом самовдосконалення. Улюблені добутки назавжди залишилися в пам’яті.

Література стала невід’ємною частиною моєї душі, мого життя. Це мій останній шкільний твір. А спереду - головний твір - життя, - помилки в якому не перекреслити. Сподіваюся, що написати його грамотно допоможе мені моя література.

"Слово: мудре, чисте, рідне”

Мовчать гробниці, мумії й кістки, -

Лише слову життя дане:

Із древньої тьми, на світовому цвинтарі,

Звучать лише Письмена.

І немає в нас іншого достойного!

Умійте ж берегти

Хоч у міру сил, у дні злості й страждання,

Наш дарунок безсмертний - мовлення.

І. А. Бунін