«Слово о полку Iгоревiм» - велична пам’яка генiю нашого народу
Земле рiдна! Скiльки разiв тобi доводилося стояти на смерть, захищаючи волю свою! та найбiльше твоє багатство - це люди, працьовитi, гордi, спiвучi. Не могли вони жити в неволi, вважали, що краще смерть стоячи, нiж життя на колiнах. I не витримували орди половцiв i турецького хана, i прибивали руськi князi свої щити «на вратах Цареграда», i гуляли козаки запорозькi у турецьких мiстах, визволяючи братiв своїх, бранцiв-невiльникiв - i тiкав Наполеон, i вiдступали фашисти. Та не лише зброя i фiзична сила вирiшували справу. Неперемож ним був дух народу, що любить свiй край, свою iсторiю, свою мову i пiсню. Боян вiщий спiвав славу землi Руськiй, пiдтримували дух воїнiв запорозькi кобзарi, веде свою правдиву ´енiально-поетичну оповiдь про подiї 1185-1187 рокiв безiменний автор «Слова о полку Iгоревiм». «Слово о полку Iгоревiм» - перша художня, поетична пам’ятка iсторiї i культури нашого народу. Написання «Слова…» датується 1187 роком. Згадаємо що передувало зображеному в ньому iсторичному епiзоду. Майже за сто рокiв до зображуваних подiй почалися набiги половцiв на Русь, а мiж князями точилися суперечки, що дуже заважали цiй боротьбi. Спробу припинити їх робив князь Святослав, тому вiн спромiгся на перемогу над давнiми ворогами. Князь Iгор теж не раз перемагав половцiв, але 1185 року вiн здiйснив невдалий похiд, бо не об’єднався з iншими князями. Про цей похiд i розповiдає нам автор «Слова…», але в творi багато роздумiв, лiричних та фiлософських, iсторичних та пейзажних вiдступiв. Вiн - видатний публiцист, людина високоосвiчена, художньо обдарована, здатна подивитися на столiття назад i вперед. Побудова «Слова…» струнка, продумана, творчо обумовлена. Вступ (роздуми про творчi пiдходи Автора та Бояна). Виступ у похiд. Перша битва (перемога). Друга битва (поразка, загибель Всеволода, полон Iгоря). У Києвi «Золоте слово» Святослава, «зi слiзьми змiшане». Далi - лiричний вiдступ: звернення Автора до князiв iз закликом до об’єднан ня. Йому на змiну йде неперевершений за своєю художнiстю «Плач Ярославни», про який О. С. Пушкiн писав, що росiйськi поети XVIII столiття «не мали всi разом стiльки поезiї, скiльки є такої в «Плачi Ярославни», в описi битви i втечi. I, нарештi, - втеча, погоня, повернення Iгоря на батькiвщину. Твiр захоплює нас своїм патрiотичним змiстом, але чи не найбiльша його цiннiсть у його безсмертному художньому багатствi, що органiчно сплiтається з описом подiй i героїв. Адже про красивi вчинки не можна писати сухо. Вiд «Слова…» вiє духом Київської Русi. Залишки язичества виявляються у зображеннi єдностi людини i природи, остання дiє як жива iстота: затемнення сонця застерiгає Iгоря вiд бiди, лисицi «брешуть на щити багрянi», «буря розбудила птаство, звiра в табуни iзбила свистом, див кричить поверху дерева». Природа хвилюється, переживає за хоробрих русичiв. А коли iгор тiкає з полону, то «дятли стукотом шлях до рiчки показували», Дiнець стелив трави берегами пiд ноги князевi, щоб не почули переслiдувачi тупоту його коня. Ярославна звертається до сил природи, благаючи допомогти князевi i дружинi його. Так, вона зазом iз князем вiдчуває свою вiдповiдальнiсть за воїнiв, що пiшли з Iгорем у похiд, про них вона думає, дорiкаючи вiтру, що кидає стрiли «на вої любiї мої», а вже потiм - «на князя, ладо моє миле». А от яким постає князь у походi: вiн бiльш за все хотiв Чи списа зломити При полi Половецькому Та й наложити головою, Чи шоломом пити воду з Дону. За допомогою прекрасних епiтетiв та порiвнянь автор творить скульп-турно виразний образ «буй-тура», «яр-тура» Всеволода: Славний яр-тур Всеволоде! Стоїш ти на полi ратному… Де тiльки тур виросте, Золотим своїм шоломом посвiчуючи, Там i лежать зiтнутi Нечестивi голови половецькi. Взагалi Автор часто використовує надзвичайно яскравi порiвняння: Риплять вози опiвночi, Мов тi лебедi ячать сполоханi… Надзвичайно цiкаве за неоднозначнiстю порiвняння з вовком. Гзак, як хижий вовк, женеться за Iгорем, але позитивно звучить порiвняння: А мої куряни - вправнi воїни, Пiд сурмами сповитi, Пiд шломом викоханi, З кiнця списа годованi… Самi скачуть, як вовки сiрi в полi, шукаючи собi честi, А князевi слави. Епiтети «сповитi», «викоханi», «годованi» для нас звучать метафорич но, але в тi часи це було майже буквальним: адже брав Iгор з собою в похiд восьмирiчного сина. Дiтей навчали бути воїнами трохи не з колиски. Про художнi засоби поеми (написана вона ритмiчною прозою) можна говорити без кiнця. Як емоцiйно звучить метафорична картина: Чорна земля пiд копитами кiстьми засiяна, Кров’ю полита - Тугою зiйшли тi костi На Руськiй землi! Твiр, написаний староруською мовою, перекладався поетами всiх часiв i народiв. Ми знаємо принаймi 18 перекладiв повного тексту «Слова…» на українську мову, а «Плач Ярославни» перекладав мало не кожен поет. Афористичними i часто вживаними словами стали вислови: «Лучче нам порубаним бути, нiж полону зазанати», «…растекашеся мислiю по древу» та iншi. Якої ж сили талант треба мати, щоб написати твiр, що живе бiльш як вiсiм столiть i не втратив своєї актуальностi! «Слово о полку Iгоревiм» - це пiсня слави, вiрностi i патрiотизму наших предкiв, це прославляння нашої iсторiї. I як добре, що цей прекрасний твiр попри всi перешкоди: вiйни, стихiйнi лиха, пожежi - таки дiйшов до нас. Дiйшов i говорить до нашої душi, до нашої особистостi, показуючи, хто ми, яких батькiв дiти.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
