Історія державності Месопотамії
У Південній Азії особливо зручною для землеробства була природно-історична область між Тигром і Євфратом, яку стародавні греки називали Месопотамією (Межиріччям, Дворіччям). Саме тут зародилася характерна для Стародавнього Сходу сільськогосподарська цивілізація й створилися ранні форми державності. Початково ця цивілізація складалася з двох частин - Шумеру на півдні (шумери - це стародавній індоєвропейський народ, який прийшов на південь Месопотамії з гірських районів Еламу) та Аккаду в центрі (аккадці- це семітські племена з сирійсько-месопотамського степу). На території Месопотамії багато разів змінювали одне одного державні утворення - Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирія, держава Хеттів, Іран та ін. Першим державним утворенням був Шумер, але це умовне поняття, бо держави з такою назвою не було. Близько 3000 р. до н.е. на цій території виникли міста-держави, якими управляли царі-жерці: Ур, Урук, Лагаш, Ніппур. У 2234 р. до н.е. правитель Аккада Саргон Давній підкорив більшу частину Двуріччя, об’єднав міста в державу і заснував династію, що правила державою 150 років. У XX - XVII ст. до н.е. наймогутнішим державним утворенням тут стає Вавилон, розквіт якого припадає на XVII ст. до н.е. - часи правління старовавилонського царя Хаммурапі, відомого своїм законодавчим кодексом (т. зв. "Закони Хаммурапі”, що включали 282 статті, висічені на чорному базальтовому стовпі, які відбилися і в 10 біблійських заповідях). Ці закони вперше в історії людства зафіксували інститут приватного права і не тільки вважалися взірцем для всієї вавилонської культури, а й були покладені в основу римського приватного права, на якому базується все сучасне цивільне право (Закони Хаммурапі на 23 століття старіші за римське приватне право). З XIV по VII ст. до н.е. тут починає формуватися Ассирійська держава. Розквіт держави припадає на VII ст. до н.е., коли Ассирія підкоряє собі майже всю Передню Азію, стає однією з "великих імперій” Стародавнього Сходу. Але в цьому ж столітті, за часів царя Ашшурбанапала (669 -630 рр. до н.е.), відомого як засновника найдавнішої бібліотеки з 25 тис. клинописних табличок, держава переживає кризу і підкоряється нововавилонському царю Навуходоносору. Настає епоха Нововавилонського царства (605 - 562 рр. до н.е.) - епоха Навуходоносора. Потім - Аххеменідська держава персів, потім Іранська держава, яку і підкоряє в тому ж 332 р. до н.е. Олександр Македонський. Тобто державність Месопотамії трохи молодша за єгипетську. Але якщо єгипетська культура була єдиною, канонічною протягом 30 століть, то культура Месопотамії - це культура різних держав і різних народів. Вона змінювалася. І коли одна держава підкоряла собі іншу внаслідок боїв, держава-переможець знищувала культурні цінності переможених. Але (друге "але”) ці різні культури мали спільні риси, які суттєво відрізняли месопотамську культуру від єгипетської. Як правило, культуру Месопотамії визначають як вавилонську, в той же час вавилонська була спадкоємницею шумеро-аккадської культури. Саме тому важливо зрозуміти типологічні риси культури Месопотамії, через те ми і будемо їх виділяти. Писемність По-перше, ця культура (як і культура Єгипту) народилася в епоху неоліту і так само, як і Єгипет, вона мала дуже важливий знак, член культурної тріади - писемність, яка виникла, може, й раніше, ніж в Єгипті. Але писемність Шумерів відрізнялася і за формою, і за способом запису, які були обумовлені природою Шумера. Природа була грізною: дві ріки розливалися несподівано, йшли дощі, що руйнували дамби, затопляли посіви, перетворюючи тверду поверхню землі в море грязюки. Природа руйнувала все, що робила людина. Але шумери змогли прокласти ірригаційні канали, висушити болото, виробити з глини цеглу. Саме глина й болотні рослини і стали тим матеріалом, що застосовувався для письма. Нічого не маючи навкруги, крім болота та глини, шумери почали писати на глиняних табличках (або таблетках) очеретовими паличками. З книги Крамера (а це сьогодні найвидатніший шумеролог у світі) ви дізнаєтеся про спеціальні школи для писарів (це були світські школи та школи для жерців, де навчалися хлопці (іноді дівчата-жриці). Писар - важлива посада, бо він, як в Єгипті, вів документи, бухгалтерію, робив надписи. Тобто писемність у шумерів народилася з практичних потреб. Напри-кінці ІІІ тис. до н.е. почали записувати молитви, релігійні твори. І тільки з ІІ тис. до н.е. у Вавилонії розвивається багата літературна та наукова писемність. Розшифрував це письмо Фрідріх Шпігель. Самуел Крамер, американський шумеролог (до речі, він народився 1897 р. під Києвом, а 1905 р. батьки, рятуючись від єврейських погромів, поїхали до Америки) в книжці "Історія починається в Шумері” доводить, що багато речей шумери зробили вперше в історії світової культури: склали перші астрономічні календарі та правові кодекси. Шумерське право стало зразком для складання законодавства наступних цивілізацій; тут була винайдена арифметика і зародилася геометрія, для обчислення використовувалися таблиці множення, дроби, квадратні та кубічні корені; колесо; мали досить розвинену систему освіти; перший в історії двопалатний парламент; першу легенду про Рай і Потоп; першу спробу розповісти про страждання і смиренність - поема "Людина та її божество” про те, що людина у своїх стражданнях може сподіватися тільки на своє божество - тобто ангела-хранителя (тому йому й треба служити). Вавилонську культуру, що була спадкоємницею шумеро-аккадської, пов’язували з шумерами спільні уявлення про виникнення світу (космогонія) та спільна теогонія (виникнення богів). У вавилонців, шумерів, аккадців ці боги мали навіть схожі імена й однакові функції. І шумери, і вавилонці вважали (подібно до єгиптян), що все народилося з водяного хаосу. Але для них головним богом стає не сонячний бог, а бог неба - Ан. Всесвіт вони називають Ан-Кі. Тобто Небо-Земля, Кі - богиня Землі. Ці два елементи роз’єднуються третім, який має центральне значення для шумерів - Енліль або Ліль (повітря, вітер - атмосфера). З Енліля народжуються і зірки, і сонце, і місяць: він головний. Але ж є ще одна важлива стихія, силу якої відчували на собі шумери. Це вода - Енкі. Пантеон шумеро-вавилонських богів являв собою щось подібне до зборів, де головував Енліль, далі за рангом ішли сім богів, "що вершили долі”, так звані Аннунаки (тобто сини й дочка Ану), а вже потім ще п’ятдесят "великих богів”. Якщо в Єгипті була еннеада, то тут - "сімка” богів. Імена богів у шумерів і аккадців схожі: Ан - Ану, Енліль - Еліль, Енкі - Єйя, Нанна - Сін (бог Місяця), Інанна - Іштар (богиня кохання). Міфологія вже була антропоморфною - тобто богів уявляли в образі людей, що одружувалися, хворіли, їли, пили і навіть вмирали.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
