Незвідані країни…. Інші враження, інші думки й почуття. Побачити нову країну - це відкрити двері в царство інших відчуттів, емоцій, у царство твоєї мрії, твоїх мрій. Побувати десь - значить подарувати собі радість пізнань чогось іншого, особливого, незвичайного, знайти спокій і умиротворення, гармонію душі. Нова країна для нас - це сплеск захвату й щастя, з яким ми занурюємо в несхожу, незвичну, часом дивне життя. Але чому ж автор цих рядків порівнює насолоду від відвідування незвіданих країн з почуттям, що зароджується в нас при звуці давно знайомих слів, які ми чуємо кожний день, які є невід’ємною частиною нашого життя, усього нашого існування?

Чи не тому, що в кожному слові схований якийсь глибинний, зрозумілий лише нам зміст, чи не тому, що слово - це свого роду мистецтво, щось прекрасне, те, чим ми володіємо щодня, хоча й не завжди здатні оцінити й насолодитися? Тоді як щасливий може бути та людина, що відкриє для себе гармонічний, ще не до кінця вивчений, звіданий, але нескінченно рідний, дорогою нам мир слова! Те ж п’янке відчуття новизни, чогось дивного, як і при подорожі, коли вдалечині показується берег і серце завмирає від передбачення, солодкого передчуття, щоб знову забитися з новою силою. Слово служить нам для того, щоб виразити себе й зрозуміти інших, це спосіб розмовляти, сперечатися, міркувати, можливість поділитися нашою радістю й горем, щастям і лихом, насолодою й стражданням. Слово може заподіяти нам біль, розчарувати, скривдити. Але не можна забувати, що звичайні, знайомі слова можуть перевернути в одна мить все наше життя, що слово в кожного з нас викликає свої особисті асоціації, будить серію образів у нашій підсвідомості.

Дарунок володіти словом - це талант, що ми повинні цінувати в інших і вдосконалювати в собі, тому що саме краса слів може часом творити з нами чудеса: переконати нас, утішити, заспокоїти, підбадьорити, надихнути. Слова - це мовлення, що ми чуємо щодня, без якої не представляємо нашого існування, хоча в більше звичайному розумінні слова - це книги, оскільки найбільше часто саме вони дають нам можливість повністю відчути принадність рідної мови. «Я люблю читати те, що добре написано» - цю фразу можна нерідко почути від щирих знавців мови. Тому що саме за допомогою слів можна відтворити картини, близькі нашому серцю, що хвилюють нас: повалена береза й заросли дикої малини, безкрайнє море й ланцюг високих, що йдуть у небо гір, та й не тільки природа, але й люди, їхні правдиві описи, які змушують нас любити їх або нехтувати, пишатися або суворо засуджувати.

Але часом, щоб зрозуміти все чарівне зачарування мови, «потрібно кровно любити й знати до кісточки своєї народ, почувати таємну принадність нашої землі» (Паустовский). Виходить, мова й історія народу нерозривно зв’язані між собою, зливаються воєдино. І дійсно, неможливо оцінити всю принадність нашої мови, не знаючи, не поринаючи в цю незвичайну, несхожу, особливу землю. Батьківщину. Але усвідомлення слова - це не скупе знання характерних рис людей і історії. Мова відкривається до кінця у своїх воістину чарівних властивостях лише тому, хто хоче й уміє цінувати прекрасне, знаходити його в невигадливих, простих речах, тому, хто здатний тонко мислити, почувати, переживати, бачити речі в іншім світлі й, що саме головне, вірити, що мова - це наше багатство, річ, не підвладна часу. Ми сміємося й плачемо, радуємося й страждаємо, живемо й умираємо, а рідна земля залишається разом зі своїми традиціями, культурою, звичаями й, звичайно, мовою, що протягом століть дарує нам, ділиться своїм магічним, чаклунським, неповторним зачаруванням, учить нас почувати благозвучність, гармонію звичайного слова.