Мій шлях до школи. Твір-опис місцевості на основі особистих спостережень
Багато хто з моїх однокласників мешкає у нашому будинку. Вечорами ми збираємось у дворі, згадуємо минулий день, приколи на уроках, граємо у футбол, бадмінтон - взагалі, скільки ще розваг можна знайти, коли не хочеться йти додому. Одного разу Юлька (вона сидить за першою партою, майже відмінниця) розповіла, що її батько повернуся з-за кордону, куди їздив у справах свого підприємства, і привіз серед різних подарунків диски із записами популярних на Заході музичних груп. Багато хто з нас хотів послухати диски. Юлька запропонувала улаштувати своєрідний конкурс: диск одержить той, хто дорогою до школи розповість щось цікаве, що приверне увагу. її пропозиція нас не здивувала: нам задали написати твір на тему «Мій шлях до школи». Назавтра я вийшов раніше за всіх, щоб встигнути роздивитися місцевість, яка, як мені здавалося, мало чим може мене здивувати. Мій шлях до школи починається з того, що з двору я потрапляю просто на проспект. Ліворуч, за довгою ажурною чавунною огорожею, піднімаються корпуси міської лікарні. Є там споруди ще довоєнної будови, а є й сучасні багатоповерхові зі збірного залізобетону. За лікарняним комплексом тягнеться тінистий парк; він здичавів, і здається, що його відлюдні куточки зберігають якісь таємниці. На протилежнім боці - ряд житлових будинків, і в одному з них, у напівпідвальному помешканні, розташувалось кафе «Малюк і Карлсон». Відразу за цим кафе я повертаю праворуч, і за якихось сто метрів починається шкільний двір. Мій опис шляху до школи був би неповним, якби я не згадав про нескінченний потік машин, що рухаються по проспекту, численних кіосків, де торгують усякою всячиною. Про що ще я забув згадати? Ах, так, на проспекті на шляху до школи треба проминути автозаправну станцію. Чим може здивувати моя розповідь хлопців? Все це вони й самі бачили безліч разів. Удома я розповів матері про Юльчине завдання. Вона на мить замислилася, а потім сказала: - Ти можеш здивувати хлопців! - Чим це? - запитав я. - Чи відомо тобі, чому кафе називається «Малюк і Карлсон»? - То й що! Його можна назвати як завгодно. - Кафе так назвали невипадково, - усміхнулася мати. - У господаря кафе є чижик (це невелика лісова пташка), якого він кличе Малюк, а Карлсон - це хазяйський кіт, товстий, неповороткий. Ось імена улюбленців і стали назвою кафе. - Звідки ти це знаєш? - здивувався я. - У кафе працює моя подруга, вона й розповіла про це. Тепер я знав, чим здивувати хлопців. Свідченням того, що мені це вдалося, був диск, привезений батьком Юльки з відрядження. Вона дала його мені першому з хлопців на один вечір.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
