Шкільний твір по оповіданню К. Воробйова "Це ми, Господи”. Кров’ю серця написана повість К. Воробйова "Це ми, Господи” - ще одна сторінка, сама кошмарного й нелюдська, з літопису другої світової війни. У цьому добутку ми бачимо новий трагічний лик війни - плівок. Мої друзі затверджують, що в полоні були різні люди: мужні знаходили сили боротися, улаштовували втечі; слабкі в’язні скорилися й чекали своєї долі, такі викликають тільки жалість і презирство. Я із цим не згодна. Полонені заслуговують нашого милосердя. Мене дотепер не відпускає біль, що я відчула, прочитавши повість "Це ми, Господи”. У самому заголовку мені чується голос-стогін змучених полонених: "Ми готові до смерті, до того, щоб бути прийнятими Тобою, Господи. Ми пройшли всі кола пекла, але свій хрест несли до кінця, не втратили в собі людське”.

Потрясають картини полону, у яких відбилася неймовірна трагедія безвинних жертв: "У таборі були есесівці, збройні… залізними лопатами. Вони вже стояли, вишикувавшись у ряд. Ще не встигли закритися ворота табору за виснаженим майором Величко, як есесівці з нелюдським іканням урізалися в гущавину й почали вбивати їх. Бризкала кров, шматками летіла зрубана ударом лопати шкіра. Табір риком убивць, що посатаніли, стогонами що вбивають, важким тупотом ніг у страху людей, що металися. Умер на руках у Сергія капітан Миколаїв. Лопата глибоко ввійшла йому в голову, роздвоївши череп”. Безмірні страждання, моторошне обличчя напівживих істот, кістяків, обтягнутих шкірою, стогін, що виривається із закривавленого рота: "Це ми, Господи”, - картини, що обрушилися на мене зі страшної силою. Що ж очікувало людей? Воля? Так, але дуже короткочасна, а потім знову полон, але тепер уже в радянських концтаборах, де людське життя перетворювалося в табірний пил…

Мої міркування були перервані появою молодят. Вони несли до гранітного постаменту квіти, щоб поклонитися світлої пам’яті тих, хто зберіг для них сьогоднішній день і можливість здійснити свою мрію, И саме в цю мить я чітко зрозуміла, як справедливі рядки поета: У вісімдесяті породжені Війни не знаємо ми, і все-таки Якоюсь мірою всі ми теж Повернулися з тієї війни.