Про те, що дуб - усім деревам дерево, наші пращури знали з давніх-давен. Особливою пошаною користувалися дуби, які Перун позначив своєю міткою-блискавкою. Священні дуби росли, як правило, на берегових кручах. їх було видно здалеку. І досі Дніпрові води вимивають з ліску величезні морені стовбури зі слідами магічних язичницьких дійств. Є письмові свідчення візантійських істориків, що в X столітті на острові Хортиця ріс величезний дуб, який мав особливе пошанування від наших предків-язичників. До цього дуба приносили у жертву півнів, шматки хліба, м’яса «і що має кожний, як того вимагає від нього звичай». Отож із давніх-давен дуб - ознака сили, святості, найвищої шани. Довкола дубів відбувалися ігри, що супроводжувалися спеціальними піснями. Цей обряд символізував розквіт природи, початок літа.

Оспіваний у народних думах та піснях дуб був символом молодого козака. Чом дуб не зелений? - Лист хмара прибила; Козак невеселий - Лихая година. Зображення дубових гілок бачимо на пам’ятниках героям, дубового листя - на багатьох високих нагородах, а дуби-старожили взяті на облік і повсюди охороняються законом. Нині на Рівненщині в урочищі Юзефине є дуб, якому понад 1300 років. Опалений блискавицями, овіяний вітрами віків, цей велетень ще плодоносить. Мабуть, під тихий шелест його листя гарно думати про минуле і прийдешнє нашого народу.