Подарунок міській липі (лірична замальовка)
Мені подобається наша привокзальна площа. Вона приваблює старовинною архітектурою залізничного вокзалу, збудувавши його ще у XIX столітті. На площі завжди багатолюдно. Приїжджі і просто мешканці міста, що прийшли сюди відпочити, милуються розкішними квітниками.А музичний фонтан у центрі площі вважається одним з найкращих у місті. Якщо близько підійти, краплі колючих бризок приємно охолоджують розпашіле обличча в пекучий полудень. Привокзальну площу обрамляють тендітні ряди старовинних лип. Липи одна в одну - всі одного зросту. Серед цих дерев є старожилка привокзальної площі - столітня липа. Вона і зовні відрізняється від інших: товстий стовбур,розкішна крона. Під час цвітіння лип аромат пливе над привокзальною площею. Бджоли дзижчать на квітах, аромат лип змішується з пахощами петуній. Про вікову липу на привокзальній площі я згадав у лісі, куди одного разу ми вирушили на вихідні. Там ми натрапили на липове товариство. Це немолоді дерева. Неподалік росли інші листяні дерева, у їхніх кронах хазяйнували птахи. Але якщо на привокзальному майдані липи стиснуті асфальтом і життєвий простір їх позначений скромним квадратом землі, то тут липи були роскішні до них підбиралися якісь трави, пурхали метелики, дзижчали джмелі, навіть на стовбур сідали бабки. Лісові липи чули голоси вівчариків, вільшанок, дроздів, дятла, насолоджувалися тьохканням солов’я. Біля липи ми зробили привал. Я ліг на спину в густу траву і розглядав крізь липові гілки небесну синь, самотню хмарку. Десь недалеко дзюрчало джерельце, по моїх руках, які лежали у прохолодній траві, безстрашно повзали мурашки,я мимоволі згадав про міську липу. Вона не чує голосів лісних мешканців, її огортають дивні пахощі лісних рослин; в її кроні не гомонять лісові птахи, біля підніжжя не снують ящірки. Замість лісового спокою міську липу непокоїть людська метушня. Я вирішив зробити подарунок віковій міській липі. Я нарізав лісового дерНЯ обережко поклав його у целофановий пакет і, приїхавши до міста, обклав дерном підніжжя дерева. Із дерну одразу ж повистрибували лісні мураші. Вони попрям) вали вгору стовбуром липи, почали його обживати. Може, мураші розповіданім» уть їй про лісові світанки і заходи сонця, а трава дерну, може, передасть віковій красуні пахощі лісу. Я сподіваюсь, що трава приживеться на новому місці, бо тут часто проїздяти поливальні машини, які миють асфальт і напувають вологою липи. У кроні липи цвірінькають горобці, а мені здалося, що це гомонять лісои пташки. Я думав про те, що щоразу, коли я приїздитиму на привокзальну площу; на мене чекатиме не просто липа, а рідна мені, вигаднику, душа.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
