На міські вулиці швидко опустилася темрява. Засвітилися ліхтарі. Люди поспішають додому з роботи. Діти повертаються зі школи, з другої зміни. А когось батьки забирають з гуртків, з танців, щоб не йшли додому одні в темряві.

Насувається негода. Сонце заходить у хмари, починаються зриватися краплі дощу. Я теж спішно повертаюся додому. Ми сиділи з хлопцями у дворі, але стало холодно. Я заходжу додому, а в кімнатах вже зовсім темно. Я вмикаю комп'ютер, заварюю собі чай. Ну, звичайно, виходжу в Інтернет, перевіряю повідомлення.

Батьків ще немає вдома. Сестра після університету теж десь застрягла. Напевно, сидить у гостях у подружки. Адже на вулиці погода не для гуляння. Потрібно зробити уроки, але не хочеться. Хочеться відволіктися від похмурого вечора.

Але ось всі будинки, в зборі. На вулиці все-таки пішов дощ, тужливий і затяжний. Він буде стукати по вікнах, навіть коли я ляжу спати. Оголені гілки дерев розгойдуються взад-вперед за вікном. Рідкісні перехожі пробігають по вулиці, в плащах і з парасольками. Вони поспішають швидше потрапити під дах.

Але у нас вдома затишно і тепло, скрізь горить світло. З кухні доносяться смачні запахи: це мама готує. Скоро нас покличуть на смачну вечерю: пальчики оближеш! Сестра збирає сумку на завтра, на лекції.

Папа сидить перед телевізором і п'є каву. Ми з ним розмовляємо. Паралельно я роблю уроки, вирішую приклади, поклавши зошит на журнальний столик. Цікаво, мене навіть майже не відволікають розмови і телевізор. Навпаки, уроки робляться з більшою охотою, коли є компанія. Я радий, що цей осінній вечір я проводжу c сім'єю, рідними людьми, що всі зібралися вдома.