Опис природи (збірник творів)

ОПИС ЛІСУ. Ліс на великій віддалі здавався довгою, темною смугою. А коли в’їхали на лижах, роздивилися, то побачили його іншим. В лісі дерева стояли в снігу, наче закутані у великі білі простирадла. В окремих дерев багато незграбних рук і корчуватих ніг. Вони хапають нас за обличчя, одежу і не пускають їхати. Ми перебороли перешкоди і виїхали на галявину. Яка вона гарна, блискуча, біла, наче вкрита скатертиною. На ній усміхаються зірочки сизо-жовтуватими іскорками. Раптом галявина залилася срібним сяйвом. Прокинулись сніжинки. Маленькі, пухнастенькі, вони беруться за рученята й танцюють. Захвилювались дерева, бо не можуть танцювати. Завив вітер. Ліс плакав і ридав, наче голодний звір.

Мороз лютує, щипає за носа, хапає за руки, хоче нас подолати. Та даремні його намагання. Ми, як стріли, мчимося між деревами, нам нічого не страшно! До побачення, дерева і сніжинки!

ОПИС САДУ. Сонячний світ пронизував зелені дерева, що позбиралися на схилі гори, неначе створюючи велику різнобарвяну сім’ю. Батько гуляв поміж дерев та перед кожним зупинявся, наче зустрів знайому людину. У цьому саду було посаджено найрізноманітніші дерева різного віку: груші, вишні, яблуні, сливи, дуби, липи, горіхи. Росла навіть висока тополя, своїм листячком до неї розмовляла молода, гнучка. «Кожен хазяїн,— розповідав товариш,— біля своєї хати траву косить для худоби, а наш батько все своє життя саджав дерева. Навесні черешню посадить, а восени вже кущ смородини дістане. Бачиш, скільки понасаджував». Батько ходив поміж дерев, торкаючись до них долонями, відчуваючи їхнє тепло, наче вони могли розповісти йому щось.

«Кожне дерево,— продовжував розповідати товариш,— посаджене не самим батьком, а разом з яким-небудь гостем. Оцей дуб ми з батьком посадили вдвох. Кожне дерево — це пам’ять про людину: Батько згадує їх усіх. Раз приїхав я до батька у село, сходили ми на цвинтар до матері, а, повертаючись, пішли через сад. Батько йшов, наче сліпий, а біля того дерева зупинився і каже: «Сину, а з ким я це дерево посадив, не пам’ятаєш?». Я, звісно, не пам’ятав. Тоді він почав згадувати, перебирати в голові людські імена, наче про всі дерева пам’ятаєте, а про це забув. Аж сльози з’явилися на обличчі».

Після цієї розповіді я іншим поглядом подивився на цей сад, на різноманітні дерева в ньому. Вони розмовляли до мене шумом гілок, корою могутніх стовбурів, голосами птахів. Кожне дерево, як добрий співрозмовник, обізвалося на мій новий здивований, розуміючий погляд. Я побачив батька, який наближався до нас, і подумав, що він, мабуть, зараз іде не поміж дерев, а поміж думок, спогадів, що лишилися йому на все життя.

Людська пам’ять — дивуюча сила. Людські спогади є дуже важливими в нашому житті. Розповідь товариша справила на мене велике враження і примусила погодитися з оповідачем. Адже, трапляється в житті, що розлучаєшся з дорогою тобі людиною чи місцевістю, і залишаються лише спогади про ті світлі моменти. Речі допомагають людині утримувати у пам’яті ті яскраві події, нагадують про цікавих для нас людей- Про них може нагадувати музика, картини, навіть, стан природи може викликати багато різних почуттів. У дідуся — це дерева. Спогади допомагають людині жити, мріяти і сподіватися на краще. Спогади з їх прозорими тонами та барвами сповнюють нас радощами життя, відчуттям неповторності часу та його вічностей. Перед нами ніби відкривається простір життя, яке прекрасне.


ОПИС ЯБЛУНІ. Яблуня – то справжня окраса саду. Яблуня невисока, тонка, струнка, з розкидистим гіллям та гладким стовбуром. Її листя з одного боку гладкі та мають темно-зелений колір, а з іншого – м’які сріблясті. Навесні гнучкі віти яблуні рясно вкриваються великими біло-рожевими квітами з жовтими серцевинками, які дуже приємно пахнуть. З усіх боків до яблуні злітаються бджоли, щоб зібрати з її квітів солодкий нектар.

Влітку на яблуні з’являються маленькі яблучка, що згодом достигнуть та перетворяться на соковиті смачні плоди. Деякі з них спіють швидко, інші – аж пізно восени. Яблучка на дереві в залежності від сорту можуть бути великими та малими, різної форми та кольору, мають кожне свій особливий смак та аромат.

Особливо прекрасна яблуня восени, коли серед зеленого листя спалахують рум’яні достиглі яблука. Вона аж хилить додолу свої всипані плодами гілки. Навіть дивуєшся, як вони витримують таку вагу! Кожна тонка гілка увішана яблучками, наче дорогими прикрасами. Яблучка на деревах червоні, зелено-червоні, лимонно-жовті, з тонкими смужками.


ОПИС АЙСТР. Айстри – це квіти осені. Вони цвітуть увесь вересень. Назва їх перекладається з давньогрецької як зірка. І справді, айстра нагадує зірку з багатьма променями світла, що розходяться в усі боки, як її малюють на картинках або як вона постає, коли вночі дивишся на зоряне небо, примжуривши очі.

Квітки айстри бувають маленькі та великі, з гострими пелюстками, а середина в них яскраво-жовта. Айстра вражає багатством кольорів та форм. Вона буває білою, рожевою, бордовою, фіолетовою, червоною, помаранчевою. А її пелюстки можуть пишно стирчати, наче голки в їжака, а можуть охайним віночком оточувати серцевинку. І також бувають квіти з цікавими закрученими пелюстками. Листя в айстр приглушено-зеленого кольору, тоненькі, з красивими фігурними краями.

Хоч айстри й невисокі, їх часто висаджують на клумбах та роблять букети. Їх краса радує нам око. На свято Першого вересня школярі зазвичай дарують вчителям букети з айстр.

Яблуня – то наче символ плодючості, багатства землі, молодості, здоров’я та сили.



Матеріали схожої тематики:


Про війну [39] Рідний край [77] Культура та мистецтво [42]
Історія в літературі [79] Св'яткові дні [26] Природа та екологія [151]
Навчання та школа [38] Літературні напрямки [96] Народна творчість [63]
Родина та традиції [68] Людські цінності [81] Вільна тема [295]