Історія України налічує багато сотень років. Були часи слави, були часи забуття. Та найгероїчніший період - це 250 років козацтва. Запорозька Січ - перша в історії Європи вільна держава, зв’язки між коз’аками ґрунтувалися на повній довірі, дружбі, братерстві і взаємодопомозі. Тому саме на той час припадає створення великої кількості суспільно-побутових пісень. Вони оспівували життя та подвиги героїв-козаків, їх боротьбу проти ворогів України. Тому і сприймаються ці пісні як живі свідки тривожного життя наших предків.

Україна завжди була ласим шматком для недружніх сусідів, і козацтво стало на оборону рідної землі. Зокрема, ворогом України завжди була Річ Посполита. Польське панство вважало нашу землю власністю, а український народ — лише робочою силою. Вони знущалися з людей, із православної віри, обмежували українців у правах. Єдина сила, на яку ляхам довелося зважати, - це козацтво, яке не терпіло неволі. Запорожці виступали в похід проти Варшави, підбадьорюючи себе козацькою піснею:

Ой на горі та й женці жнуть,

А попід горою яром-долиною козаки йдуть!

Героями таких пісень зазвичай були хоробрі та мудрі полководці, гетьмани. Так, у пісні «Ой на горі та й женці жнуть» український народ увіковічив імена Дорошенка, що веде своє військо у похід, і «необачного» Сагайдачного, «що проміняв жінку на тютюн і люльку», пояснюючи свій вчинок так:

Мені з жінкою та не возиться

А тютюн та люлька козаку в пригоді знадобиться!

У житті козака слава йшла поруч із небезпекою. Саме про це розповідається у відомій пісні «Стоїть явір над водою»:

Уродився козаченько,

Вдався, уродився,

А у степу, край дороги

Ляхам знадобився.

Ой узяли в неволеньку,

Забили в кайдани,

Як забили у кайдани

Ведуть перед пани.

Довелося козакові, як підтятому явору, «сконати у тяжкій неволі», але навіть перед обличчям смерті він не зрікається своєї Батьківщини, матері-Січі.

Ніхто із мужніх захисників не знав, що чекає на них завтра. Багато років не бачили вони своїх батьків, дружин, дітей, бо життя козака було підпорядковане єдиній меті - захищати рідний край. «Мене, нене, змиють дощі, а розчешуть густі терни, а висушать буйні вітри!» - так говорить герой іншої пісні «Гомін, гомін по діброві». Багато козацьких могил зберігає наша земля…

Я із задоволенням читаю народні пісні, слухаю їх у виконанні бабусі, вчу напам’ять. У цих творах можна почути рідний голос Батьківщини, вловити відлуння почуттів і думок наших далеких предків, слово мудрої поради й тихої ласки. Народні пісні допомагають пізнати життя народу, вчать розуміти і любити вітчизняне мистецтво, збагачують духовно,

Коломийки - коштовні перлини в українському пісенному намисті

Раніше мені було невідомо, що існує такий пісенний жанр, як коломийка. Навіть це слово було для мене новим. Про ці твори я довідався на уроці української літератури, а потім знайшов записи коломийок в Інтернеті й послухав цілу низку коломийок. Виявилося, що цей пісенний жанр збагачується й сьогодні. А до коломийок не байдужі й відомі українські виконавці, наприклад, співачка Русла-на, гурт «Мандри» та інші.

Отже, коломийки - це коротенькі дворядкові пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього.

Часто вони об’єднуються у в’язанки, які часто не мають сталого змісту: «Ой співанки-коломийки, в’язанку з них в’яжу, як попросять заспівати, я ся не відкажу». Дуже здивувало мене те, що коломийки виникли дуже давно: перші відомі намлзаписи належать до XVII сторіччя, але є документальні свідчення іїро їхнє існування, ще в давніші часи! Назва вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано-Франківської області. Певну спільність із коломийками мають пісеньки, які поєднують спів із танцем у колі, - сербські «коло», чеські «до колочка», болгарський «хоро».

Тематика коломийок дуже різнопланова. У них ідеться про минуле, народу чується нарікання на підневільну працю, гірку солдатчину, на бідняцьке безхліб’я, вимушену еміграцію, протест проти селянського безправ’я, звучать бунтарські мотиви. Найбільшу кількість складають пісеньки, у яких ідеться про особисте в житті людей, їх переживання, настрої - це твори на так звані «вічні теми», вони однаково актуальні для різних епох.

Ой щебече соловейко у мене на груші, Кожен так собі співає, як йому на душі.

У коломийках розкривається світ краси, чистих, піднесених почуттів, дотепів, іронії, жартів - доброзичливих або й дошкульних, влучних спостережень побутового характеру, соціальних узагальнень. У задиристих рядках, що звучать на молодіжних гулянках, осуджується зарозумілість, лінощі, пихатість.

Котра дівка напереді стоїть пишно вбрана, Не беріть ї, хлопці, в танець, най чекає пана!

Дістається й парубкам, які, залицяючись до дівчат, шукають вигоди, багатого приданого, - «брали би по штири морги, хоч би й за сліпою». Ось яка дівчина подобається більшості парубків:

Ой дрібуча коломийка, дрібуча, дрібуча,

Ото мені сподобалася дівчина робоча.

У жартівливих коломийках порушувалися навіть гострі політичні теми:

Сидить Сталін в комиші, Гітлер у болоті.

Що робили куркулям - то роблять бідноті.

«Коломийки перекочують й мерехтять, наче перли розсипаного намиста», - писав видатний український письменник І. Франко. Яке влучне порівняння! Дійсно, коломийки нагадують мені маленькі перлинки, у яких відбито різні боки життя нашого талановитого та працьовитого народу.