З давніх-давен популярністю у дітей користується казка. Казка - це прозовий жанр усної народної поезії, у якому реальна дійсність, народні мрії та прагнення зображені з допомогою вигадки, фантастики. Термін "казка”походить від слова "казати”. Дійсно, у казках народ "розказав”, розповів про своє життя, боротьбу проти гнобителів, про людську працю, споконвічні мрії, створив образи, які є втіленням народних ідеалів. Важко, навіть, уявити скільки оповідачів переказували, здавалося б, один і той же твір протягом багатьох віків! І кожен з них додавав щось нове, вигадував героям нові пригоди, випробування, нові імена, і звичні для своєї місцевості, і запозичені із сусідніх та далеких "заморських” земель. Ось чому майже кожна казка має багато варіантів, а герої – навіть у творчості різних народів – подібні. Наприклад, українські богатирі Котигорошко, Іван – мужичий син, Іван Побиван, Козак Мамарига дуже нагадують богатирів інших народів: білоруського – Удовенка, молдавського – Фет-Фрумоса, грузинських – Ростома та Зураба, узбецького – Клич-Батира та ін.

У цих образах ніби втілилася споконвічна народна мрія про всесильного захисника скривджених або про звичайного трудівника, ви нагородженого за свої чесноти: доброту, працелюбність, хоробрість. Народ свято береже пам’ять про найвизначніші історичні події, про найславніших своїх синів і дочок. У фольклорі, а особливо у казках, ніби акумулюється, збирається все варте уваги нащадків. Можна сказати, що казка являє собою своєрідний сплав життєвого досвіду і мрій, реальності й вимислу. За допомогою казок виховувалась любов до рідної землі, рідної домівки, рідної матері, а врешті – до народу і до Вітчизни в цілому.

Великий український поет і письменник І. Я.Франко писав: "Оті простенькі сільські байки, як дрібні, тонкі корінчики, вкорінюють в нашій душі любов до рідного слова, його краси, простоти і чарівної милозвучності. Тисячі речей у житті забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті”.

Шліфуючи казку протягом століть, народ довів її форму до витонченої довершеності. Мова казок барвиста й образна, в прозові рядки органічно вплітаються пісеньки, примовки, віршований текст.

Для багатьох письменників казки служили невичерпним джерелом народної мудрості, зразком художньої досконалості, ставали основою для самобутніх літературних творів.

Казка, один з найпоширеніших видів народнопоетичної творчості, виникла і розвивалась як твір для дорослих. З розвитком суспільства переважна більшість казок, завдяки своїй доступності, перейшла до дитячого фольклору. З’явились і казки, складені спеціально для дітей.

У казках, як одному з найстаріших жанрів, знайшла відображення народна педагогіка. У різні часи народ широко використовував казки як засіб виховання у дітей почуття патріотизму та гуманізму, любові до праці та поваги до людей. Поетика казок сприяла естетичному вихованню дітей, розвивала у них художній смак, творче уявленню, любов до рідного слова.

К. Д.Ушинський так писав про казки: "Багато з них, очевидно, народом перероблені або складені навмисне для дітей. Це перші і блискучі спроби народної педагогіки, і я не думаю, щоб хто-небудь був спроможний змагатися у цьому випадку з педагогічним генієм народу…Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних навмисне для дітей освіченою літературою”.

За тематикою, образами, художніми особливостями, рівнем застосування фантастики казки розподіляються на три великі групи: казки про тварин, чарівні (фантастичні) та соціально-побутові. Для дітей молодшого шкільного віку можна рекомендувати казки усіх трьох груп, проте найбільш доступними і зрозумілими для них є казки про тварин.

Казки про тварин Виникли дуже давно. Як і дитячі пісні, календарна поезія, вони значною мірою пов’язані з хліборобською працею, життям і побутом людей. Тема їх – здебільшого тема моралі. Як правило, невеличкі за обсягом, казки цієї групи лаконічно і дотепно розповідають про звичайні події життя, засуджують вади людського характеру, водночас знайомлять з особливостями поведінки, зовнішнім виглядом тварин.

Типовою ознакою казок про тварин є те, що дійовими особами у них виступають переважно звірі або птахи. Образи тварин певною мірою стереотипні. Так, Вовк – найчастіше сильний, жорстокий, проте незграбний і не дуже розумний; Ведмідь – сильний, працьовитий, настирливий, добрий, вайлуватий; Лисиця – гарна й розумна, проте хижа, підступна, жорстока й брехлива; Заєць – полохливий, знедолений, проте часом винахідливий і спритний; Їжак – чемний, працьовитий, розумний, гарний сім’янин; Півень, Кіт – сміливі, хоробрі, винахідливі і справедливі.

Глибоку характеристику цієї групи казок дав І. Я.Франко у творі "Байка про байку”. У дотепній формі діалогу з малятами він не лише визначив зміст і специфіку цієї групи казок, а й обґрунтував доцільність їх застосування для навчання і виховання дітей молодшого віку: "…не тим цікава байка, - зазначає І. Я.Франко, - що говорить неправду, а тим, що під лушпиною тої неправди криє звичайно велику правду…”.

Діти легко сприймають думки, висловлені народом у казках про тварин. Цьому, як зазначає І. Франко, сприяє висока художність казок, яка допомагає просто й дохідливо показати дітям правду життя: "Гола, повна правда життя, - пише він, - то тяжка страва. Старші можуть заживати її, вона для них смачна і здорова. Але дітям не можна давати її так, як старшим, треба приготовлю вати в ріденькому стані, в образках, в байках. І вони так приймають її. А потім ще одно. Вони люблять звірів, чують себе близькими до них, розмовляють з ними і розуміють їх: от тим-то й оповідання про звірів їм так цікаві, особливо коли звірі в байці ще починають говорити, думати і поводитися, як люди”.

У ряді казок цієї групи виразно звучать мотиви соціального життя. Не лише побут і праця, а й взаємовідносини людей різних класів у суспільстві показує народ у казках про тварин. Такою є казка "Пан Коцький”, яка дотепно висміює низькопоклонство, підлабузництво, надмірну полохливість, що можуть знайти вияв як у побутових, так і в суспільних стосунках. Казка відзначається дотепністю й гумором, у ній знайшов відображення здоровий народний глузд та глибокий оптимізм. Сюжет розвивається жваво, динамічно, розкриття характерів досягається через зображення діяльності персонажів, їхніх стосунків між собою.

Чарівні, або фантастичні, казки – це твори усної народної поезії, які найбільшою мірою сконцентрували в собі творчу вигадку, фантазію народу, його прагнення і мрії. В основу цих казок лягла багатовікова, суспільно-громадянська та трудова діяльність людей. Ідея чарівних казок – перемога добра над злом, торжество високогуманних ідеалів, справедливості.

Позитивні образи чарівних казок є уособленням народних ідеалів краси, справедливості, людяності, волелюбства, мудрості, майстерності. Вони наділені надзвичайними властивостями фантастичного перетворення. Так, Царівна-жаба перетворюється на красуню; Кривенька качечка – на гарну й працьовиту дівчину, а потім знову на пташку; Снігуронька, зліплена з снігу, оживає. Герої – це велетні, красені або навпаки, маленькі на зріст, зовні нічим не привабливі, проте дуже сильні й умілі люди. Фізична сила героїв зображена часто в гіперболізованому вигляді: Котигорошко один піднімає камінь, який несила підняти й громаді, з коренем вириває дуба, підкидає догори булаву, що літає кілька діб; Вернигора відвертає гори; Крутивус вусом може відвернути воду (”Котигорошко”). Позитивні персонажі чарівних казок за дуже короткий час здобувають перемогу над ворогами, будують чудові палаци, мости й цілі міста, змінюють навколишній світ, долають величезні відстані. Водночас, вони виконують звичайну буденну роботу: вирощують і печуть хліб, шиють одяг, виготовляють прикраси, виховують дітей, ловлять рибу – і все це роблять із великою любов’ю та майстерністю. На відміну від позитивних образів, злі сили уособлені здебільшого у фантастичних образах потвор: це Змій з багатьма головами, Кощій Безсмертний, Баба-Яга та ін.