У своїх творах мій улюблений письменник А.П. Чехов часто розмірковує над питанням про різне розуміння щастя. Проблема, позначена письменником, стара як світ. Вона не втратить своєї актуальності, тому що кожна людина розуміє щастя по-своєму. Для когось щастя – це багатство, слава, успішна кар’єра, прагнення до подвигу, задоволення якихось особистих інтересів та амбіцій. Для інших щастя – це повага, любов, взаєморозуміння в сім’ї, надійні друзі. А.П. Чехов у одному зі своїх оповідань протиставляє двох героїв – вісімдесятирічного старого та молодого хлопця Саньку. Старий пастух із захопленням розповідає Саньці про те, що в землі зариті скарби. «Щастя то поруч, а що з нього толку…» - жалкуючи, каже старий. Молодого хлопця не дивує історія старого про скарби, він думає лише про «фантастичність та нездійсненність людського щастя».

Зіставляючи двох героїв, А.П. Чехов переконує нас, своїх читачів, у тому, що кожен розуміє щастя по-різному. Але письменникові ближче, швидше за все, уявлення про щастя молодого хлопця. Саме він дивиться не в землю, а на небо, а значить, відкритий для всього нового, незвіданого. Щастя скрізь, щастя навкруги, щастя розлито в цьому світі, не треба викопувати щастя із землі. Саме цю думку намагається вселити нам письменник, включаючи в оповідання яскраві краєвиди.

Неможливо не погодитися з думкою А.П. Чехова. У всіх людей різне уявлення про сенс життя, про любов, про сім’ю та інші поняття, таке ж різне у них уявлення і про щастя. У гонитві за щастям люди часто не бачать, що воно поруч, треба тільки простягнути до нього руку. Банальний курортний роман для Дмитра Гурова, героя оповідання А.П.Чехова «Дама з собачкою», обертається справжньою великою любов’ю, яка олюднює його, пробуджує в ньому духовне багатство. Здається, ось воно, щастя. Але Дмитро та Ганна Сергіївна не борються за свою любов, а продовжують шукати рішення, мріяти про «нове, прекрасне життя».

Часто буває, що уявлення про щастя змінюється у людей під впливом якихось життєвих обставин. Наприклад, князь Андрій Болконський мріє про славу Наполеона, прагне здійснити подвиг і тільки після битви під Аустреліцом, знаходячись на волосинку від смерті, до нього приходить розуміння, що жити треба для близьких та рідних людей. І надто пізно відкривається йому ще одна істина : щастя – це коли ти можеш любити та прощати.

Кожен хоче бути щасливим по-своєму, це природна потреба людини, але шлях до щастя складний та тернистий, сповнений серйозних випробувань, перемог та поразок. Яким би не було різним наше уявлення про щастя, слід пам’ятати, що шлях до його досягнення треба пройти гідно, вміти цінувати миті щастя, жити та насолоджуватись ними.