Що таке мистецтво бути собою?
Видатний український філософ Г. Сковорода найвищою цінністю свого вчення проголосив уміння кожної людини бути собою. А чи замислювалися ми над тим, що це означає? Кожен з нас неповторна й оригінальна особистість із власними потребами, переконаннями, мріями й бажаннями. Проте, на жаль, не кожен і не завжди хоче залишатися неповторним і оригінальним, вважаючи за краще керуватися життєвими принципами інших людей. Часто нам легше погодитися з чиєюсь думкою, аніж доводити свою, змовчати при нагоді, щоб уникнути проблем, поступитися тому, хто має владу або якусь іншу перевагу. Чи правильно це? Звісно, якщо ситуація вимагає самопожертви заради інтересів іншої людини, то поступитися своїм «я» означає вчинити благородно. Однак якщо хтось наслідує чужі інтереси, видаючи їх за свої, це нази-ііається пристосуванством. На жаль, людей, які звикли творити себе за рахунок чиїхось життєвих принципів, немало. Такі особи, як правило, не мають своїх переконань, мрій, вони говорять чужими словами, думають чужими думками. Звісно, вони видаються нам неприємними. Але парто замислитися над тим, чи ми самі не стаємо такими в час, коли чужі думки так активно нав’язуються нам з телебачення, Інтернету й інших засобів масової інформації? Уміння зберегти себе, своє бачення, свої погляди на навко-пишній світ і є, напевно, мистецтвом бути собою. Мистецтвом бути собою має володіти не лише кожна її юдина, а й народ, держава в цілому. Та нація, яка не вміє вберегти своє «я» і не хоче його обстоювати, не має права називатися нацією. Сучасний український оперний гпівак А. Шкурган, відомий у Європі як талановитий баритон, якось зауважив, що коли він виконував музику .Писенка в Польщі чи в інших європейських країнах, то псі захоплювалися і запитували: «Чому ми досі цього не ішали?». На його думку, незнання у світі української культури спричинене тим, що ми, українці, просто не бажаємо бути собою, не хочемо заявити про свою самобутність і творчу оригінальність. Ми звикли «кивати на сусіда», мовляв, це він нас навчив, це він уміє, він може, а ми - ні. У світі мусить звучати не тільки Лисенко, не лише Степовий чи Стеценко, а й Січинський, Ревуцький, .Иятошинський, Сильвестров, Кива, Дичко, Станкович, ^убицький… Називати можна багато імен, проте головне -по знання імен, а пам’ять про фундамент, з якого почалася українська музика. А вона не народилася з російської музики, хоча чимало доброго з неї зачерпнула. Так само, як Лисенко з німецької, навчаючись у Лейпцигу, чи слухаючи лекції Мендельсона-Бартольді, а чи водночас консультуючись у Римського-Корсакова й Чайковського. Не соромно вчитися в інших, аналізувати чужий досвід, учитися на чужих помилках. Однак соромно не бути при цьому собою, а мавпувати когось, видаючи чужі думки за свої, привласнюючи чужі вчинки, живучи чужими потребами. Я не хочу бути людиною, яка не вміє бути собою. Я - це неповторність, і світ наш складається саме з неповторностей. І саме тому я хочу займати своє, власне місце в цьому світі, бути оригінальним, неперевершеним. А для цього я мушу пізнати себе якомога глибше й повніше, як казав Г. Сковорода, «пізнати свою природу, чого вона шукає, куди веде…». Саме вміння зрозуміти себе, позбавитися пристосуванства, виявити себе якнайповніше і є мистецтвом бути собою. Часто можна почути думку про те, що матеріальні цінності - це не головне, це дуже приземлені й негідні забаганки, а найперше, про що має дбати людина, - це моральна чистота, висока духовність, потяг до творчості та інше. Згадаймо «Давню казку» Лесі Українки. Герой цієї поеми - поет - відмовляється від матеріальних благ: Золотих не хочу лаврів, З ними славу не здобуду, Бо як ними увінчаюсь, То поетом вже не буду. На думку цього героя, матеріальні цінності позбавляють людину творчого натхнення, моральності, духовності. У своїй творчості художньо осмислює загальнолюдські цінності, примушує замислитися над тим, що залишає по собі людина, й Л. Костенко. Думки про моральні цінності, про духовність і бездуховність порушено у вірші «Вже почалось, мабуть, майбутнє…». Тут читаємо: «Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи не мине». Розуміючи швидкоплинність матеріальних цінностей, завжди треба пам’ятати про духовні: красу, мистецтво, любов до людей, июбов і вірність батьківщині, стверджує поетеса. Справді, існує думка про те, що перевага матеріальних цінностей над духовними робить людину цинічною, жорстокою, бездушною, егоїстичною, бо вона керується виключно приземленими інтересами і думає лише про себе. Однак чи завжди це так? Напевно, кожен мусить дбати про свій добробут, про утримання сім’ї, забезпечення нормального існування дітей - і це абсолютно нормально. Тому не варто перекреслювати матеріальне й. віддавати перевагу лише духовності й навпаки. Мені здається, не можна говорити про те, які цінності -матеріальні чи духовні - важливіші чи кращі для людини. Адже не можна говорити про те, що добробут, достаток непотрібні їй лише тому, що вона вміє і хоче писати вірші, ліпити скульптури чи малювати. Так само не можна стверджувати, що людина, яка не знає голоду, холоду, нестатків, не може бутш високодуховною, ідейною, морально чистою. На мою Думку, визначальними є не матеріальні чи духовні цінності, а їхнє гармонійне поєднання: якщо ти хочеіл бути багатим і при цьому добрим, чуйним, лагідним, творчим - будь таким, і ніхто й ніщо не завадить тобі Залипіатися таким протягом усього твого життя. Рекомендовані твори: Карпенко-Карий Іван. Сто тисяч. Франко Іван. Декадент. Кобилянська Ольга. Земля. Людина. Підмогильний Валер’ян Місто. Драч Іван. Крила. Українка Леся. Давня казка. Гончар Олесь. Собор-Загребельний Павло Диво.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
