Поняття краси у творах відомих письменників
У відомого поета М. Заболоцького є вірш «Неприваблива дівчинка», яке завершується риторичним запитанням: … що є краса І чому її обожнюють люди? Посудина вона, в якій порожнеча, Чи вогонь, що мерехтить в посудині? До поняття краси звертається у своїх творах російський письменник Едуарда Юрійовича Шим. У його творах теж йде мова про красу. Автор пропонує нам, своїм читачам, задуматися над питанням про те, яка роль краси у відродженні людської душі. Краса – це поняття вічне, неминуще, багатьох людей хвилює проблема сутності краси, яку, безумовно, можна віднести до категорії моральних питань. Разом з тим ця вічна проблема завжди залишатиметься актуальною. Е. Шим змальовує картину післявоєнного Ленінграду – міста, що ледь не загинуло від холоду, голоду та страждань. Але оповідача вражають не «пустельні та мертві» вулиці, а «стара, розлога черемха». За допомогою різних засобів виразності Е. Шим показує, яке преклоніння перед красою відчуває оповідач : для нього черемшина – це «літня біла хмара», й будинки дихають «жадібно та глибоко», вбираючи аромат квітів. Оповідач здивований стійкістю городян, які на порозі своєї смерті не зрубали дерево «заради крихти тепла», змогли зберегти черемшину – символ надії, миру, весни й краси. З вищесказаного вимальовується авторська позиція : письменник впевнений у тому, що душа людини – жива, поки вона здатна цінувати красу. Неможливо не погодитися з думкою автора. Краса, як мені здається, може пробудити нові почуття в людині, змусити нас мріяти про майбутнє. Згадаймо епізод з роману Л.М. Толстого «Війна та мир», коли князь Андрій Болконський приїжджає в Відрадне у опікунських справах. Красива місячна ніч, голос мрійливої Наташі Ростової пробуджують в героя бажання жити, радіти, вселяють надії на нову любов. Уміння цінувати красу може врятувати людину від страху смерті, сумних думок, душевного розладу. Наприклад, героїня оповідання Е. Носова «Живе полум’я» тітка Оля не любила маки через їх «миттєву» краси. Буйно полум’яніли ці квіти на клумбі і так само швидко згорали, залишаючи після себе одні калатала. Коли оповідач – постоялець потайки посіяв маки і незабаром вони зацвіли, тітка Оля й надалі продовжила розводити маки, бо ці красиві квіти нагадували їй про таке ж яскраве, як спалах, та коротке життя її сина Олексія, який загинув на війні. «Живий вогонь» з маків лікує душу матері, освітлює гіркі спогади про війну. Краса, однак, не завжди має чудодійну силу, здатну перетворити людину, позбавити її від вульгарності, цинізму, дріб’язковості. У однойменній п’єсі А.П. Чехова вишневий сад є втіленням краси та культури минулого. Так сприймають сад Раневська та Гаєв. На жаль, ця краса є лише предметом захоплення героїв, тому що вони не можуть врятувати сад від продажу, від загибелі. А Єрмолай Лопахін збирається вирубати всі дерева, розбити сад на дачні ділянки, для нього «чудове в цьому саду тільки те, що він дуже великий». На завершення, відповідаючи на запитання про сутність краси, хочеться сказати, що, швидше за все, краса – вогонь, «що мерехтить в посудині». Саме вміння цінувати красу збагачує душу людини, не дає розчаруватися, зневіритися, загинути.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
