Що таке переказ? Рекомендації щодо проведення переказу
Переказ є одним з традиційних для школи видів роботи з розвитку зв’язного мовлення. Він мас давню історію і різнобічне методичне забезпечення. Переказ (переказування) по суті використовується у школі на всіх уроках. Головна мета переказів на уроках української мови - навчання мовлення. Цим і визначається особлива методика роботи над переказами різних видів, кожен з яких містить елементи творчості. Письмовий переказ первинного тексту вимагає від учнів, крім орфографічних і пунктуаційних навичок, і мовленнєвих умінь. Так, до комплексних умінь, пов’язаних з переказом, належать уміння: слухати і розуміти текст, усвідомлюючи тему й основну думку, логіку викладу, провідний тип мовлення (розповідь, опис, роздум), стиль мовлення, особливості авторського стилю; запам’ятовувати конкретні факти, послідовність викладу матеріалу; усвідомлювати взаємозумовленість мікротем, індивідуальний стиль автора (в тому випадку, якщо пропонується текст художнього чи публіцистичного стилю); а відтворювати почуте в переказі (з урахуванням виду переказу: докладного чи стислого) та особливостей типу і стилю мовлення; оформляти текст у вигляді автономного висловлювання (наявність початку і кінцівки); удосконалювати переказ відповідно до завдання первинного тексту, теми, основної думки, типу і стилю мовлення. Одні з названих умінь розвиваються під час проведення всіх видів переказів, для формування інших потрібно використовувати певний вид переказу. За обсягом первинного тексту в методиці розрізняються докладні і стислі перекази. Завданням докладного переказу є повне відтворення - з усіма деталями, якомога докладніше - змісту первинного тексту із збереженням його тину і стилю мовлення, композиційних і мовних особливостей (наприклад, якщо в тексті наявні діалекти чи застарілі слова, то учні мають право їх зберегти або ж використати літературні відповідники). Під час докладного переказування відтворюється орієнтовно 65% обсягу первинного тексту. Щодо змісту первинного тексту розрізняються повні, вибіркові, а також перекази із творчим завданням. У повних зміст первинного тексту передається повністю (навіть якщо це стислий переказ). Переказ з додатковим творчим завданням передбачає не тільки відтворення (докладно чи стисло) готового тексту, а й привчає до самостійного визначення композиції висловлювання, відбору і використання мовних засобів, готує до створення власних текстів. Кожний етап навчання мовлення в школі має свої завдання і передбачає використання різних видів робіт, зокрема переказів. Таких етапів можна виділити три: підготовчий (1 - 4 класи), систематичний (5 - 9 класи), завершальний (10 - 11 класи). На підготовчому етапі в школярів формуються вміння, які дають змогу на наступному, систематичному етані виробляти комунікативні вміння шляхом практичного засвоєння учнями системи мовленпєво-знавчих понять, які складають певну теоретичну основу роботи над переказом (текст, його основні ознаки, висловлювання, типи мовлення, стилі мовлення, види переказів: докладний, стислий, вибірковий, ситуація спілкування). Однак під час роботи над переказами основним є поняття про текст, його тематичну, смислову, стилістичну цілісність. На завершальному етапі навчання мови і мовлення переказ як само-с і іншій вид роботи майже відсутній, проте різні види відтворення тексту є необхідними елементами інших, складніших жанрів мовлення: доповідей, рефератів, рецензій, виступів, статей, конспектів, анотацій та іи , якими мають оволодіти випускники середньої школи. Як уже зазначалося, переказ із творчим завданням за складністю посідає вищу сходинку. За його допомогою формуються життєво необхідні вміння сприймати (слухати і розуміти) почуте, прочитане, відтворювати і продукувати (створювати власні усні й письмові висловлювання). У методиці для позначення так званих творчих переказів використовуються різні назви: «ускладнені перекази», «перекази з елементами твору», «перекази із творчим завданням», «перекази з додатковим завданням» та ін. Головною метою в роботі над переказами різних видів є формування комунікативних умінь. У процесі навчання рідної мови учні повинні пройти довгий шлях - від докладного відтворення невеликого за обсягом, нескладного за змістом і композицією тексту до самостійного стислого або вибіркового відтворення матеріалу на задану тему на основі кількох джерел, достатньо складних за композицією і мовленням, значних за обсягом, а також переказів із творчим завданням різного ступеня складності. Систематичне використання переказу з послідовним його ускладненням забезпечить успішне виконання учнями всіх зазначених програмою видів робіт і сприятиме підвищенню рівня мовленнєвої культури, а також орфографічної, пунктуаційної і стилістичної грамотності. Аналіз спеціальних досліджень, збірників для переказів, досвіду роботи вчителів дав змогу виділити основні прийоми роботи над переказами, які повинен використовувати вчитель під час навчання переказів різних видів, у т. ч. і з творчим завданням. Коротко розглянемо їх. Вступна бесіда, метою якої є підготовка учнів до сприймання тексту. Прийоми, пов’язані зі сприйманням тексту: «читання тексту вчителем (чи прослуховування магнітофонного запису); читання тексту учнями мовчки (якщо текст є перед очима); паралельне прослуховування тексту і читання (комбінований прийом роботи). Вибір учителем кожного з названих прийомів залежатиме від таких умов, як характер переказу (докладний, стислий, вибірковий), складність тексту, підготовленість класу до того чи іншого виду сприймання. Адже аудіювання передбачає три взаємопов’язаних види сприймання тексту: Ø глобальне (сприймання в цілому, коли важливо зрозуміти, про що йдеться, яка основна думка, що головне в позиції автора); Ø докладне (усвідомлення основних смислових блоків тексту з більшим чи меншим набором деталей залежно від спрямування на вид переказу - докладний, стислий чи вибірковий); Ø критичне (відпрацювання свого погляду на те, про що йдеться в тексті). Під час цієї роботи дуже важливою є установка на активне сприймання тексту: «Визначте тему та основну думку висловлювання»; «Чому текст має такий заголовок» тощо. Бесіда за змістом, яка готує учнів до сприймання змісту, розвиває їхні мислительні здібності. Проте слід сказати, що недоцільно ставити дуже багато питань до тексту для докладного переказу, оскільки це певною мірою знижує інтерес учнів до роботи. Аналіз структури тексту, під час якого школярі засвоюють, окрім тематичної і смислової, структурну цілісність тексту, переконуються в поділові тексту на частини (підтеми і мікротеми), кожна з яких пов’язана з основною думкою, спостерігають за способами зв’язку частин і речень у тексті. Складання плану (простого і складного), яке передбачає такі інтелектуальні вміння, як поділ тексту на смислові частини, формулювання кожного пункту плану, його оформлення, зіставлення плану і первинного тексту. Зазначимо, що складання плану є одночасно прийомом і предметом навчання. Під час складання плану дуже важливо розрізняти план тексту і композиційну схему тексту, наприклад типу розповіді, опису, роздуму чи поєднання різних типів мовлення, оскільки вона дуже важлива для розуміння побудови тексту для переказування. Наприклад, до тексту і поєднанням різних типів мовлення (розповідного характеру з елементами опису і роздуму) може бути така композиційна схема: Опис предмета. Розповідь Оцінка предмета. Роздум. Схема підкаже учневі, з яких фрагментів складається ГЄКСТ, а знання про будову типів мовлення допоможуть розчленити тип мовлення на слова і речення. Сприймання учнями змісту тексту відбувається по-різному. З метою ознайомлення можуть бути використані різні прийоми, про які говорилося раніше. Здебільшого в школі застосовується читання тексту вчителем. Варто зауважити учням, що під час першого слухання тексту потрібно не тільки сприймати зміст, визначати тему, знаходити відповідність між заголовком і темою (пряма, переносна, опосередкована), намагатися зрозуміти основну думку тексту, а й аналізувати його будову, тобто звертати увагу на те, як починається текст, як завершується, відзначати логічний зв’язок між окремими мікротемами, реченнями, абзацами, знаходити ключові слова, повтори, синоніми, визначати основний тип мовлення (розповідь, опис, роздум). Часто виникають запитання, чи можуть учні робити записи, щоб краще запам’ятати почуте? Після (а не під час) першого слухання можна порадити дітям на чернетці записати слова, словосполучення, які їм видалися особливо виразними, яскравими. Під час повторного слухання, коли повідомляється завдання, пов’язане з видом переказу і характером критичного осмислення тексту, учні уточнюють, чи правильно вони запам’ятали послідовність тексту; звертають увагу на фактичний бік (дати, імена, місце дії, події та ін.); визначають часові, при-чиннонаслідкові зв’язки, на які не звернули уваги під час першого слухання; відзначають виражальні прийоми, використані автором. Вони можуть щось занотувати, проте слід наголосити, щоб вони не намагалися записати багато. В робочих матеріалах можуть бути записані ключові слова, словосполучення, що підкреслюють своєрідність авторського стилю, оцінку зображуваного в тексті, ставлення до нього, можливе використання умовних графічних позначень тощо. Необхідність у третьому слуханні може виникнути тоді, коли загальний задум автора, складний синтаксис, глибокий підтекст не сприймаються зразу і потребують значної уваги учнів. Під час третього слухання достатньо звернутися до окремих фрагментів тексту, що важко сприймаються дітьми, до складних синтаксичних конструкцій, до використаних автором виражальних прийомів і мовних засобів. Особливої уваги потребує та частина роботи, яка починається після переказування. Створюючи невеликий твір (його обсяг для старшокласників може бути 1-1,5 сторінки (для учнів шкіл з російською мовою навчання - до 1 сторінки), учень повинен продумати початок тексту, висловити свої погляди, думки, почуття. Тому і в процесі виконання навчальних переказів, і під час підготовки до державної підсумкової атестації варто запропонувати учням лексичний матеріал, що містить слова, словосполучення, мовленнєві звороти, які їм допоможуть під час оформлення власних висловлювань.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
