Предмет культурознавства
Що вивчає культурознавство? Питання просте тільки на перший погляд. Ясно, що воно вивчає культуру. Але культура - це все, що створено людиною! Що ж є предметом саме цієї дисципліни? По-перше, ця дисципліна вивчає факти культури, веде її літопис. Тобто культурознавство можна розглядати як історію культури. Але в той же час дана дисципліна вивчає закономірності культурного процесу, систематизує знання про культуру. Тобто - це теорія культури. По-друге, культурознавство розглядають (особливо останнім часом) як метатеорію, міждисциплінарну науку, вивчення якої дозволяє через пізнання світосприйняття, психології, ментальності людини та народів, зрозуміти механізм історичного розвитку. Знання ж такого механізму дозволяє не тільки зрозуміти минуле, але й передбачити майбутнє. Ці евристичні потенції культурознавства і роблять його метатеорією (тобто надтеорією), ключем до історії людства. Вивчаючи дисципліну "Українська та зарубіжна культура”, ми будемо розглядати всі три аспекти, три складових частини предмета культуро- знавства: історію, теорію культури та соціально-історичний розвиток. Зараз, коли загальноприйнятим є усвідомлення того, що культура - це і спосіб, і продукт діяльності людини, ведуться дискусії про те, чим відрізняються поняття "культура” та "цивілізація”. Як ви гадаєте, це те ж саме? За Гуревичем, одним з провідних зараз культурознавців (див. Культурология. - С. 79 - 87), цивілізація - культурна спільність людей, які мають деякий соціальний генотип, соціальний стереотип, і які освоїли великий, досить автономний світовий простір. Це культурна спільність або суперсистема, що не співпадає ані з нацією, ані з державою, ані з географічними кордонами. Досить важливими (курсанти повинні їх знати) є концепції: Освальда Шпенглера, німецького філософа та історика; Арнольда Тойнбі (1889 - 1975) - англійського культуролога; Пітирима Сорокіна (1889 - 1968). О. Шпенглер (ми будемо багато разів звертатися до його праці - "Захід Європи” (1918) формулює теорію "культурно-історичного круговороту”, за якою немає єдиної світової культури, а кожна культура має власну долю, власну форму, власну ідею, власні пристрасті, власне життя, власну смерть. І коли культура у формі цивілізації досягає власного розвитку, вона приходить до природного завершення - смерті (саме так треба розуміти назву - пророцтво книги - "Захід Європи”, тобто "Кінець Європи”). Коли культура вичерпує свою душу, коли вона спрямована не на те, щоб створювати культурні цінності, а на утилітарні цілі, благоустрій життя, вона перетворюється на цивілізацію, а це означає, що культура вмирає. О. Шпенглер виділяє вісім зрілих культур: єгипетська; індійська; вавилонська; китайська; антична (греко-римська - аполлонівська, за його термінологією); магічна (візантійсько-арабська); західноєвропейська (фаустівська); південноамериканська культура майя. А. Тойнбі, продовжуючи лінію Н. Данилевського (він називає цивілізації- культурно-історичними типами) та О.Шпенглера, пропонує теорію "локальних цивілізацій” або "регіональних цивілізацій” і виділяє 23 такі цивілізації: західна; дві православні (візантійська та російська); іранська; арабська та ін. Він виділяє цивілізації, що зростають, що переживають надлом, мертві цивілізації та ті, що зупинилися в своєму розвитку (ескімоська, оттоманська, спартанська тощо). Зараз жива лише одна - західна цивілізація, інші або померли, або окам’яніли, або в надломі. А.Тойнбі розкриває діалогічну суть розвитку культури в концепції "Виклику і Відповіді”. Розвиток культури - серія відповідей, які дає творчий дух людини на виклики природи та суспільства. На той самий виклик може бути декілька відповідей. П.Сорокін називає цивілізації культурними суперсистемами і виступає з критикою А.Тойнбі. Він виділяє три суперсистеми, три моделі погляду людини на світ і на себе. Ідеаціональна, спіритуалістична культура (заснована на вірі в те, що істинною реальністю є Бог і царство Боже (середньовічна культура). Почуттєва, сенсуалістична - базується на впевненості в тому, що немає нічого за межами наших органів чуттів. Ця культура прийшла на зміну середньовічній та існувала в Європі з XV до XX ст. Ідеалістична, інтегральна культура. Вона складається зараз і базується на перевазі інтуїтивного пізнання, на визнанні різних форм реальності, для визначення яких ще немає відповідної термінології.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
