Шкільний твір по російській літературі за думою «Втеча трьох братів з Азова»
Турецька неволя-каторга своєю сумною славою була відома на весь світ. Невільники не тільки проклинали землю турецьку, віру бусурманську, але й часто тікали з каторги «на тихі води, на ясні зорі, у край веселий, у мир хрещений…» Втеча завжди була пов’язана з величезною небезпекою. Так, трьом братам, втікачам з Азова, які пробиралися відкритими степами, байраками, треба було витримати спрагу, голод, їх сікли вітри, дощі, палило сонце… На кожному кроці на втікачів чатували вороги. За таких виняткових обставин люди проявляли найкращі свої риси - здатність до самопожертви, доброту, щирість, почуття товариськості, взаємодопомоги, співчуття до іншого, або найгірші - безсердечність, жорстокість, себелюбство. Тікаючи з неволі, старші брати захопили у своїх хазяїв коней, дорогий одяг, зброю. Молодший брат вирвався в дорогу без запасу, одягу, їжі. Довірливий та щирий, він не міг припустити думки, що брати не візьмуть його з собою, адже вони поспішали на батьківщину, до рідного дому. Наздоганяючи своїх братів, сподіваючись на швидку зустріч з рідною землею, менший брат покалічив об каміння босі ноги так, що залишав за собою криваві сліди. Коли ж брати відмовилися взяти його на своїх коней, він проливав дрібні сльози, благав братів убити його, бо для нього краще вмерти, ніж залишатись невільником. Але бажання жити на волі, у рідному краї, перемогло хвилинний розпач, піший втікач ладен пробігти все чисте поле, весь повний небезпеки шлях до своєї землі, аби лише брати вказали йому дорогу. Дев’ять днів без їжі, без води, босий ішов він байраками та степами; а знесилившись, став просити вовків-сіро манці в і орлів-сизо-крильців не шматувати його тіла. Який глибокий смуток проймає оті слова молодшого брата, який уже втрачає надію побачити рідну землю. Орли-сизокрильці, Гості мої милі, Мало-немного обіждіте, Покіль душа з тілом розлучиться, Тоді будете до мене находжати, Тіло моє жваковати, Жовту кість по балкам розношати, Попід зеленими яворками ховати, Комишами укривати». Поспішав до батьківського дому і старший брат. Адже для нього рідна земля - передусім можливість стати багатим, неподільно володіти батьківщиною. Його переслідує потаємна думка - назавжди позбутися молодшого брата, який повинен дістати свою долю під час розподілу батьківського майна. Тому він не згоджується показувати братові дорогу на батьківщину. Зажерливість, корисливість породили в ньому жорстокість - заради наживи він бажає смерті рідного брата! Хоч середульший.брат і не був таким жадібним, жорстоким, як старший, однак він рішуче не підтримав молодшого брата, а ті гілочки терну, шматочки китайки, які він кидав як дороговказ не врятували пішого-пішаницю. Слабохарактерний, боягузливий, середульший брат також винен у смерті свого молодшого брата. Невипадково дума закінчується драматичною сценою: турки-яничари наздогнали старшого й середульшого братів на кордоні з рідною землею і «постріляли» та «порубали» їх. Глибока думка лежить в основі цих образів: тільки в єдності, в згуртованості, у дотриманні кращих традицій, вироблених народом протягом довгих років боротьби з поневолювачами,- порятунок і від смерті, і від фізичного та духовного рабства. Дума викликає обурення поведінкою старших братів; славить молодшого, який, пройшовши через горнило неволі, нелюдських випробувань у часи важкої дороги з полону, залишився справжньою людиною.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
