Постать Святослава у народній літературі
З дитинства мене захоплюють художні твори на історичну тему. З великим інтересом читав я повість Юліана Опільського "Іду на вас”, роман Семена Скляренка "Святослав”. Зі сторінок цих творів постає перед нами мужній вояка, кмітливий та рішучий полководець, жорсткий, але справедливий правитель. Читаю про нього - і мимоволі зринають в уяві не тільки князівські дружини, а й козацькі полки, гайдамацькі загони, ватаги опришків та Кармелюка, тих нерозважливих сміливців, яких чимало народила українська земля. Особистість Святослава завжди викликала в мене суперечливі почуття. З одного боку, захоплююсь його винятковою хоробрістю і навіть відчайдушністю, простотою у побуті та спілкуванні, що так зближують князя з майбутніми лицарями України. З іншого - не можу пробачити йому легковажності, з якою він ставився до безпеки батьківщини, амбітності, заради якої киДав рідну землю і шукав щастя на чужині. Не думаю, що такий герой мав би стати прикладом для наслідування сучасниками. Нам не бракує нині відчайдухів, які з легкістю серця зриваються з рідних місць, сподіваючись на заокеанську "манну небесну”. Дуже часто не від нагальної нужди вони це роблять, а заради пошуку легкого хліба, пухкого, можливо, й на вигляд, та не просоленого потом важкої праці співвітчизників, позбавленого запаху рідної землі. Мабуть, комусь здадуться дещо надуманими такі асоціації, але добровільні "чужинці” з української родини - то не лише її відламана галузка, то й духовні нащадки Святослава, який "чужого шукаючи - своє загубив!” Ще більших успіхів досяг князь Святослав у протистоянні з іншими сусідніми народами і державами. Він здобув ряд блискучих перемог над болгарами, зробивши їхню територію фактично власною "вотчиною”. Сама Візантія змушена була рахуватися з руським правителем як з рівноправним, а можливо, й вагомішим партнером. Одного разу князь оточив Царгород. Перелякані греки вирішили випробувати Святослава. Приготували йому багаті подарунки: дорогі шовки, вина, золото, срібло і меч. Дуже їх цікавило, що найбільше приверне увагу поганина. Святослав узяв подарунки і роздав усе своїм прибічникам, лише меч залишив собі. Розповідь про цей випадок глибоко вразила візантійського імператора. "Це хоробрий вождь, - сказав цісар, - годі з ним воювати”. І постановив заплатити викуп руському правителю. Перемогам Святославазначною мірою сприяла велика популярність його серед своїх воїнів, уміння вселити в них мужність власним прикладом і запальним переконливим словом. Коли греки оточили руську дружину під Доростолом у Болгарії, Святослав виступив перед військом з такою промовою: "Нема вже нам де подітись! Хоч неволею мусимо стати до бою, а не посоромимо ж землі рідної та поляжемо тут кістьми, бо мертві сорому не мають. А втечемо - то буде нам сором навіки!” Та не завжди зірка фортуни яскраво освітлювала Святославів шлях. Коли князь із невеликою дружиною повертався 968 р. з Болгарії до Києва, печеніги підступно підстерегли його в степу і здолали в нерівному бою. Каган Куря наказав з голови убитого князя зробити собі золоту чашу для вина й написати на ній повчальні слова: "Чужого шукаючи - своє загубив!”
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
