Поленічна література і видатні полемісти
На час прийняття русичами християнської віри (988 рік) було п’ять метрополій: Александрійська, Єрусалимська, Константинопольська, Антіохійська і Римська. Усі вони мали автономію, але лишалися єдиною християнською церквою з верховенством Римського престолу. Але дуже скоро розбіжності у проведенні служб і трактуванні Біблії призвели до розколу християнства на православ’я і католицизм. Не раз і Східна, і Західна церкви висували ідеї союзу (унії), проте подолати розкол між Константинополем і Римом так і не вдалося. Почалася полеміка «греків з римлянами», яка в Україні особливої гостроти набула в середині XVI століття. Галицькі і Волинські землі перебували у складі Польсько-Литовської держави, і православні українці зазнавали всіляких утисків, а культурне і духовне життя, яке було тісно пов’язане з церквою, занепадало. Польська держава і католицька церква підтримували культуру і латинську мову, яка полегшувала дорогу до європейської культури і освіти. Католикам прищеплювалося зневажливе ставлення до православних, принижувалася віра. Католицизм усіма засобами розширював свій вплив на життя українців, а головною зброєю стало слово. Найважливішими серед католицьких проповідників були єзуїти Петро Скарга і Бенедикт Гербесі. Вони у своїх проповідях доводили, що ні культури, ні освіти на слов’янській мові бути не може, а брехню так майстерно пересипали зернами правди, що не один представник українського духовенства похитнувся у виборі між православ’ям і католицизмом. Але наступ католицизму активізував православне духовенство й освічене українство і спонукав до єднання, дії’ і спротиву. Вони об’єднуються у братство, відкривають школи, друкарні, всіма можливими засобами захищають православну церкву, протистоять уніатству, як такому, що загрожує українському народу, його мові, культурі, національній свідомості. Наприкінці XVI і в першій половині XVII століття з’являються послання, трактати, діалоги, авторами яких були видатні громадські діячі, письменни-ки, представники духовенства. Герасим Смотрицький був шляхетного роду, працював писарем у Кам’янці-Подільському, став першим ректором Острозької школи, писав прозові й віршовані твори. Він один із перших став на захист православ’я, друкував полемічно-публіцистичні статті, брав активну участь у виданні Острозької Біблії. Мова його творів жива, проста й прозора, пересипана цитатами з Біблії, народними приповідками, діалектизмами. Після виходу книги єзуїта Петра Скарги з’являється книга «Апокрисис, або Віщтойдь на книжки про собор Берестейський», автор якої обирає собі ім’я Христофор Філалет. Тут викладено документи, що свідчать про брехливість польських королів, які таємно готували унію проти українського народу. Цей полемічний трактат написано літературним стилем, що надає творові особливо великої сили звучання. Відгуком на Брестський собор стали твори клірика Острозького, який, усвідомлюючи завдання літератури, увесь свій талант спрямував на розвінчання унії. Його прозові тексти звучать як поезія. Вони наповнені посиланнями на Біблію і часто набувають пророчого звучання. Багато видатних людей стали на захист православ’я. їхні твори в годину лихоліття захищали інтереси українського народу і довели, що Україна спроможна на власний культурний і державний розвиток.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
