У той же час Святославич Ігор, онук Олегів, поїхав із Новгорода [Сіверського] місяця квітня у двадцять і третій день, у вівторок, узявши з собою брата Всеволода з [города] Трубець пізнали князя і вернулися б. Однак же не вернувся ніхто, а тільки [боярин] Михалко Юрійович, упізнавши князя, вернувся. Але ліпші [мужі] не прийшли були в замішання з ковуя-ми, і мало [хто] із простих [людей] чи хто з отроків боярських, бо всі ліпші [мужі] билися, ідучи пішо, і серед них Всеволод немалу мужність показав. І коли приблизився Ігор до полків своїх, то поїхали [половці] навпоперек, і тут схопили [його] на віддалі одного перестрі-лу1 од полку свойого. І схоплений Ігор бачив брата свого Всеволода, який кріпко бився, і просив він душі своїй смерті, щоби не бачити загибелі брата свого. Всеволод же так бився, що навіть оружжя в руках його було не досить, а билися ж вони, ідучи навкруг біля озера. І так у день святої неділі навів на нас Господь гнів свій: замість радості навів на нас плач, і замість веселості - жаль на ріці Каялі…

Майже все руське військо загинуло; врятувалося втечею лише п’ятнадцять мужів, а ковуїв ще менше. Половці взяли в полон усіх чотирьох князів і кілька воїнів. Коли переможці ділили здобич, Ігоря забрав Кончак, з дочкою якого раніше був заручений княжич Володимир. Кончак завіз Ігоря в своє головне стійбище на річці Тор, південній притоці Дінця. Скориставшись тим, що землі полонених князів залишилися без захисту, половці вирушили на Русь. У цей час Київський князь Святослав об’їздив усі руські землі, маючи намір зібрати велике військо, щоб вирушити на половців. Дізнавшись про похід Ігоря та розгром його полків, великий князь сказав: «О любі мої браття, і синове, і мужі землі руської! Дав мені Бог придушити поганих %, але ви, не здержавши молодості, одчинили ворота на Руську землю. Воля Господня хай буде у всьому. Хай як мені жаль було на Ігоря, але нині більше я жалію за Ігорем, братом моїм». Руські війська вирушили назустріч ворогові. Однак половці встигли спалити місто Римів та чимало селищ. Багато руських людей загинуло, ще більше потрапило в полон. Перебуваючи у свого свата, Ігор жив порівняно вільно, часто їздив на полювання. Звинувачуючи себе в розгромі руських військ, він переживав тяжкі душевні муки. Бачачи це, йому співчували навіть половецькі воїни й не раз пропонували тікати, проте князь вважав втечу ганьбою.

Половецькі війська ще не повернулися з походу, але стало відомо, що вони зазнали поразки. Виникла небезпека, що в знак помсти вони знищать полонених і Перестріл - віддаль польоту стріли, 70-90 м. з У 1184 році Святослав наголову розбив половців. Один з хрещених половців - Лавор - виявив бажання допомогти Ігореві втекти.

І князь Ігор, узявши в серце раду їх, убоявся приїзду їх [половців] і шукав, [як] тікати. Та не можна було йому втекти ні вдень, ні вночі, тому що сторожі стерегли його, а пору таку він знайшов тільки при заході сонця. І послав Ігор до Лавора конюшого 2 свого, кажучи йому [Лаворові]: «Переїдь на ту еторону Тору з повідним конем»,- бо нарадився він був із Лавором утікати в Русь. У той самий час половці напилися були кумису, а він [Ігор] був при вечері. Конюший, прийшовши, сказав князю своєму Ігореві, що жде його Лавор. Він тоді, вставши, зляканий і трепетний, поклонився образу Божому і хресту чесному, говорячи: «Господи серцевидче! Чи спасеш ти мене, владико, недостойного?» І, взявши на себе хреста, ікону і піднявши стіну [вежі], він вийшов звідти. А сторожі його гуляли й веселилися, а про князя думали, що він спить. Він же, прийшовши до ріки [Тор] і перебрівши її, сів на коня, і тоді рушили вони оба крізь вежі. А визволення се вчинив Господь у п’ятницю ввечері. І йшов він пішки одинадцять день до города Дінця, а звідти рушив у свій Новгород, і обрадувалися йому [всі]. Із Новгорода він пішов до брата Ярослава [Всеволодовича] в Чернігів, помочі прохаючи на Іїосейм’я4, і Ярослав зрадів йому і поміч йому дати обіцяв. Звідти ж Ігор поїхав до Києва до великого князя Святослава [Всеволодовича!. І рад був йому Святослав, і так само Рюрик [Ростиславич], сват його.