Голодний 1933 рiк в українськiй лiтературi та в документальних спогадах
Але якщо настiльки важливий особистий вибiр, то вибiр народу зумовлює його iсторiю на незрiвнянно бiльший час. Розмiрковуючи над трагедiєю голодомору 1933-го року, ставиш собi питання: якi причини призвели до цього? Найлегше сказати - виннi комунiсти. Але не забуваймо вислову: кожна країна має правителiв, гiдних себе. Все почалося з того, що народ вiдважився на цей експеримент з соцiалiзмом. Дуже спокусливо: землю отримує той, хто хоче не працювати, а панувати. Куркулiв (пiдприємцiв i трударiв) до Сибiру! Дiставай обрiза i полюй за людьми. Хтось скаже: "Народ був обдурений”. Можливо. Але чому мовчала влада? "Вона була молодою й не мала авторитету у селянства”. Добре. Але чому мовчала iнтелiгенцiя? Бо вся її "духовнiсть” та iнтелект не змогли розпiзнати небезпеки. Бiльше того, вона була на перших мiсцях революцiйної працi! I хоч багато хто з її представникiв розчарувався в марксизмi (Iван Франко у своїй працi "Що таке поступ?” зрiкся вiри у прогрес, атеїзм та iгнорування релiгiйної спадщини), їхнi голоси потонули в оптимiстичних демонстрацiях. Нарештi: чому мовчала церква? Може тому, що її роль зводиться до зовнiшнiх обрядiв, не поширюючись на виховання суспiльної думки? Чому атеїзм пустив найбiльшi коренi в країнах, де вiрять не в особистiсть, а в масу: православних i католицьких? На цi болючi запитання намагалися вiдповiсти українськi письмен ники, зображуючи голодомор 1933 року. Вони бачили рiзнi аспекти цього лиха, i воно вiдбивалося у калейдоскопi їх внутрiшнього свiту. Першим твором про голодомор був роман Уласа Самчука "Марiя” (1933). Написаний "по-гарячому”, вiн весь складається iз сердечного болю. Самчук прагне не пояснити, а просто розповiсти свiтовi про страшне лихо власного Народу. Тому оповiдь ведеться через свiтобачення звичайної селянки, не обтяженої фiлософськими теорiями. Вона вiрить тiльки в те, що треба терпiти, а суд довiрити Всевишньому: "Бог не прийде києм карати”, - такий лейтмотив твору. Задача письменника - констатувати факт: проти народу здiйснено кривавий злочин. Iнакше пiдходить до цiєї теми Аркадiй Любченко в нарисi "Його таємниця” (1943). Нарис - частина його спогадiв про Миколу Хвильового. Тут голод розглядається з точки зору освiченого представника письменницької богеми. Хвильовий i Любченко дiстають дозвiлпоїхати по селах i на власнi очi перевiрити жахливi чутки: "Їдемо, зачить, вивчати новий кардинальний процес соцiалiстичного будiвництва - голод”. Безпосередньо не загроженi цим лихом (без зайвих зусиль беруть квитки, їдуть в окремому купе, в областi живуть у секретаря райкому), вони глибоко переймаються чужими стражданнями: селянцi-жебрачцi, стрiченiй у Харковi перед вiд`їздом, вони вiддають усi грошi, якi мають при собi; знайшовши в потязi хлопчика, який втратив батька, вони розшукують по вагонах його сiм’ю, забороняють кондукторовi виганяти цих людей з їхнього купе, оплачують їм подальшу дорогу, допомагають харчами. Любченко наводить факти про спроби опору з боку селян: самочиннi виступи проти влади, спроби захоплювати насiннєвi фонди, грабувати перше-лiпше майно, вбивства представникiв влади, тероризм, людожерство, втечi. "Було неймовiрне безладдя, безнадiя, вiдчай. Був жах”. Любченко пiдхопив плямистий тиф i надовго захворiв, а Хвильовий покiнчив життя самогубством. З точки зору Хвильового, програма виходу зi страшного глухого кута української iсторiї - обов’язково вижити: "I якраз ми, а також всi тi, що з нами, мусимо жити. Жити i дiло робити. Сьогоднi зокрема обставини склалися так, що треба перш за все зберегти себе фiзично. От найголовнiше завдання”. Третiй текст про голодомор, який ми розглянемо - поема Iвана Багряного "Антон Бiда - Герой труда” (1955). Тут автор застосовує гiркий сарказм в зображеннi цiєї трагедiї: Повимирало геть пiдряд Населення Цiлих сiльрад! Колгоспи ж мерли взагалi Iз ланковими на чолi! - Немов виконували план, Немов угноювали лан, - Органiзовано, мовлiв! У стилi директивному! У стилi ери соцзмагань! У дусi колективному! Кульмiнацiя оповiдi - протиставлення радiсної "показухи” "комунiстичного будiвництва” i матерiв, якi їдять дiтей: А по шляхах повзли чутки Тривожнi й неймовiрнi, Що дiточок десь матерi З’їдали, Божевiльнi. В такiй от радiснiй порi Дiтей з’їдали матерi! Якраз як "квiтнула” земля У сяйвi "сонечка” з Кремля! Коли ревли, щоб знали ви, Пiсень "братерства” iз Москви! Нарештi, для Василя Барки, автора повiстi "Жовтий князь” (1963), голодомор 1933-го - явище релiгiйне. Вiн постiйно наголошує, що голод - наслiдок вибору народом сатанинської влади. Тут знову вжито протиставлення: сите життя комунiстичної мiської верхiвки та приреченiсть безпритульних, гнаних селян, якi вмирають прямо на вулицях. Таким чином, тема голодомору займає значне мiсце в українськiй лiтературi ХХ столiття. Страшна бiда змусила багатьох письменникiв замислитись над її причинами. I хоча в творах переважає описовiсть над аналiзом, головний висновок такий: ми вiдповiдальнi за життя своє i свого народу. Наш вибiр матиме наслiдки на багатьох людей. Робити власний вибiр релiгiї, нацiонального обов’язку, громадської позицiї, полiтичної орiєнтацiї - наш обов’язок сьогоднi.
| |
Матеріали схожої тематики:
|