Є шедеври мистецтва, над якими невладний час. До таких шедеврів належить неперевершена картина Леонардо да Вінчі «Джоконда» — втілення ідеалу жіночої краси.

Ні у однієї картини світу не було стільки підробок, і жодна картина не піддавалася таким випробуванням: її заливали фарбою, прагнули порвати на шматки, замалювати куточки губ, щоб назавжди знищити таємницю, яка зберігається в посмішці Джоконди. Тайну, яку марно намагаються розгадати мистецтвознавці усіх поколінь. Саме посмішка Джоконди і стає «героєм» новели Р. Брэдбэри. Восени 2061 року жителі величезного міста, які вижили після атомних вибухів, святкують дуже дивним способом: ламають і знищують усе, що дивом уцелелело після катастрофи.

У цих святкових подіях бере участь (швидше за все, як спостерігач) хлопчик Том. Саме дитина в новелі і символізує нове покоління, здатне оцінити і захистити красу.

Том стає в чергу людей, які збираються осквернити картину Леонардо да Вінчі «Джоконда». Натовп, підійшовши до картини, рве її в клапті, втоптує у бруд, ламає рамку. Але невипадково саме до рук Тома попадається шматочок картини, на якому зображена Посмішка.

Таємниця Посмішки може відкритися тільки тому, хто здатний оцінити красу світу і врятувати її. Саме тому Посмішка попадається до рук Тома. Краса врятує світ, якщо світ врятує і зможе захистити красу.