Г. Ібсен став для своїх сучасників володарем думок, створивши проблемний театр, в якому пройшли перевірку майже усі ідеї і теми ХІХ століття. Славний реформатор театру уперше ввів новий жанр синтетичної п’єси. Її особливість полягає в тому, що в ній поєднуються трагедія і комедія. Це поєднання надає твору Ибсена «Ляльковий будинок» такого дивного відтінку, що ця п’єса вражає не одного її читача і глядача. Автор зумів зображувати і подати нам в невимушеній, майже комедійній формі надзвичайно гостру проблему, через яку, можливо, розбилася не одна мрія і зруйнувалося не одне життя. У центрі п’єси — трагедія сім’ї Хельмеров : Нори і Торвальда. Вони прожили разом вісім років, у них троє дітей, затишний будинок, в якому панує добробут. Нора гаряче віддана своєму чоловікові і дітям. Чого, здавалося б, ще треба для щастя цієї сім’ї?

Але це на перший погляд. Якщо ми прислухаємося до п’єси серцем, то побачимо з самого початку твору доречно підкреслену автором якусь штучність в цьому будинку: «Між піччю і дверима столик. Скатертинка з фарфоровими і іншими дрібничками, книжкова шафка з книгами в розкішних обкладинках». Часте використання пестливої форми змушує замислитися: не хорошуя життя цієї сім’ї, а щось інше хоче підкреслити автор. Нора з дитинства мріяла про ідеальну сім’ю, для якої вона могла б створювати затишок. Ці мрії нагадують дитячі ігри з ляльками — там усе таке ж охайне і затишне. Такою лялькою була сама Нора, спочатку для свого батька, а потім для Торвальда. Такими ляльками стали її діти, з якими тепер грається сама Нора.

Торвальд також мріяв про щасливу сім’ю, але бачив її небагато під іншим кутом. Він сприймав Нору не як самодостатню особу, а як невід’ємну складову його спокійного сімейного життя. Для нього вона була його «лялечкою», «белочкой», «пташкою», але нічим великим. Отже, в цьому будинку не живуть, а лише граються у брак, в добробут, в любов, і навіть в людську гідність і честь. Тут нічого немає сьогодення. Це будинок ляльок.

Нора, позичивши гроші і приховавши це від усіх, опиняється у безодні самотньої боротьби з жахом, совістю. Але усе це заради любові. Вона хотіла врятувати життя близькій людині і нікого не травмувати. Але Торвальд отримує листи і виголошує «найсправедливішу» промову, в якій чомусь переважає займенник «мій» : «Ти зруйнувала усе моє щастя, занапастила усе моє майбутнє», а коли боргове зобов’язання повертається, ми знову чуємо його солодкі слова: «тут я голубитиму тебе, як загнану горлицю, яку врятував неушкодженою з кігтів яструба». Але настає прозріння. І Нора хоче скинути маскарадний костюм. Вона не може більше жити в цьому духовно порожньому будинку, і йде, щоб відшукати себе як людину. «Я думаю, що передусім я людина, так само як і ти — або принаймні повинна стати людиною». Тому що тільки людина, а не іграшка має право на брак, виховання дітей.

Отже, в творі «Ляльковий будинок» — зображений увесь наш людський будинок фальшивих цінностей, за якими криються егоїзм, духовна порожнеча. Ця проблема і прихована в самій назві твору.