Трагедія «Фауст» створювалася впродовж тривалого часу, її автор переживав в ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався, любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не пережив перше кохання до Кетхен Шенкопф і зречення його заради порятунку особистої свободи, якби не було в його житті нового спалаху життєлюбності, яка прокинулася в любові до дочки сільського пастора Фредерику Брион, — і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною Христианой Вульпиус, яка стала матір’ю його сина.

Отже, історія з Маргаритою в трагедії «Фауст» — це сповідь юності. Усе своє життя Гете вважав, що «Вінцем природи є любов. Тільки через любов наближаються до неї». На цьому грунті розгортаються шукання Фаустом найвищої миті, на цьому грунті визріває його совість відносно виходу з вічного замкнутого круга:

Я рвуся від спраги до насолоди

і в насолоді я спраги жадаю.

Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. Вона — символ молодості і краси, простоти і невинності, чутливості і ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження, і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнювальний, йому властива психологічна витонченість і жертовність.

Чи любив Фауст Маргариту? Мабуть, немає. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита була в його житті лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може.

Гете створив Маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до страти своєї дитини. Тому вона божеволіє. Але образ її цілісний у своїй самовідданості і невинності. Навіть небо змилувалося над нею.

Маргарита відчула, що Мефистофель є ворогом:

Крізь маску цю побачила вона

Мого розуму прихована могутність.

Але це ж можна сказати про Фауста, в холодному погляді якого Маргарита побачила приреченість любові.

Це любов земна.

Але Фауст спромігся на любов містичну: занурюючись за межі простору і часу, вихоплює серед античних героїв образи Париса і прекрасною Гелены. Гелена виявилася для Фауста недосяжною, як сама краса.

Його страждання за Геленой інші — він хоче недосяжного. І хоча про Гелену він говорить: «Хто упізнав її — без неї жити не може»! — проте навряд чи ці почуття можна назвати любов’ю. І навіть появу Евфориона — сина Фауста і Гелени — стає феєричним баченням, схожим на сон.

А справжня любов, яку втілювала Маргарита, здатна на пробачення. І у вже іншому світі вона мчить назустріч Фаусту так, як колись — щаслива.