Антуан деСент-Екзюпері не писав спеціально для дітей. І взагалі, по професії він був не письменником, а чудовим льотчиком. Проте його прекрасні твори, такі як «Нічний політ», «Планета людей», «Військовий льотчик», і, звичайно ж, «Маленький принц», поза всяким сумнівом, належать до кращого, що було написано у Франції в XX столітті.

У «Маленькому принцові»Сент-Екзюпері звертається в рівній мірі до усіх — маленьким і великим, — хто хоче замислитися над життям і спробувати зрозуміти, що ж в ній має справжню цінність. Ось чому цю казку, в якій письменник повертається до своїх улюблених думок, але виражає їх по-новому, тобто образно і узагальнено, прийнято називати філософською. Виявляється, і про дуже серйозні і глибокі речі можна говорити зовсім просто і зрозуміло, особливо, якщо мати почуття гумору.

«Намалюєш удава, що проковтнув слона, а дорослі говорять — капелюх», — засмучується автор «Маленького принца», розповідаючи, чому, замість того, щоб стати художником, як він хотів, йому довелося вибрати іншу професію — він навчився водити літаки. — «Дорослим завжди усе треба пояснювати… Я вже не говорив з ними ні про удавів, ні про джунглі, ні про зірки… Я говорив з ними про гру у бридж і про гольф, про політику і про краватки… Дорослі дуже люблять цифри. Коли розповідаєш їм, що у тебе новий друг, вони ніколи не запитають про найголовніше: «Який у нього голос? У які ігри він любить грати? Чи ловить він метеликів?» Вони запитують: «Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його батько?»

Само собою зрозуміло, що, відзиваючись так про дорослих, Сент-Экзюпери має на увазі не усіх дорослих, а тільки тих, хто забув, що колись були дітьми, тих, хто називає себе «серйозними людьми», тих, хто увесь час складає цифри, як «людина з багровим обличчям», жодного разу за усе своє життя що не понюхав квітки, жодного разу не подивився на зірку і ніколи нікого що не любив, тих, хто подібно до одного короля, думає, що управляє цілим всесвітом, тих, хто живе нудно, одноманітно і, по суті, нещасливий.

Маленький принц — це «забавний чоловічок, який, як потім з’ясовується, з дуже маленькою планетки. Такою маленькою, що, пересуваючи стілець, там можна було у будь-яку годину милуватися заходом, а баобаби, що розрослися, могли її розірвати на частини своїми коренями. Маленький принц, як хороший, розумний хазяїн своєї планети, виполював баобаби, прочищав вулкани і доглядав за улюбленою красунею-трояндою. Але вона кривдила його колючостями і капризами, він страждав і одного прекрасного дня вирішив піти.

На усіх планетах, на які Маленький принц потрапляв під час своїх мандрів, він і справді почував себе інопланетянином (вже не у буквальному, а у переносному розумінні), настільки незрозумілим, безглуздим і просто нудним здавалося йому там усе, що він бачив. Він побував у короля, що віддавав лише ті веління, які не могли не виконуватися; у людини, яка хотіла, щоб усі його шанували, хвалили, без кінця повторюючи, що він красивіший, нарядно, багатіший і розумніший за усіх, хоча він був єдиним мешканцем цієї планети; у ліхтарника, який тільки і робив, що гасив і запалював ліхтар, виконуючи домовленість, що дуже давно втратила всякий сенс; у ученого, який уткнувся в книги, а навколо себе нічого не бачив, та і не хотів бачити… І Маленький принц не переставав дивуватися, якими дивними речами зайняті усі ці люди! А його простодушні, наївні питання ще більше оголяли їх сліпоту, марнославство, егоїзм, жадність, байдужість… Дивлячись на світ очима Маленького принца, ми розуміємо, що засуджує Сент-Экзюпери, що він ненавидить, і не можемо не розділяти його почуття.

Але ж в цій казці головне не ненависть, а любов, і, хоча вона написана в жартівливо-іронічному тоні, сенс її не в тому, щоб висміювати і викривати. У пустелі Сахарі, але в той же час і в пустелі сучасного світу, серед «серйозних ділових людей», Маленький принц нескінченно самотній. Недаремно говорять: самотній, як в пустелі! «Я шукаю друзів», — говорить він Лісу. А Лис відповідає: «Якщо хочеш, щоб у тебе був друг, приручи мене», — і пояснює: «Приручити — означає прив’язати до себе… Ти для мене доки усього лише маленький хлопчик, такий самий, як сто тисяч інших хлопчиків. І ти мені не потрібний. І я тобі не потрібний. Для тебе я усього тільки лисиця, така сама, як сто тисяч інших лисиць. Але якщо ти мене приручиш, ми станемо потрібні один одному. Ти будеш для мене єдиний в цілому світі. І я буду для тебе один в цілому світі». Маленький принц розуміє слова мудрого Лиса : «Є одна троянда… напевно, вона мене приручила…»

«Приручити» на мові Сент-Экзюпери означає сильно прив’язатися до когось, випробовувати до іншої істоти ніжність, любов, почуття відповідальності за його долю. Але в той же час це означає розширити рамки свого світу, побачити і відчути те, що раніше, було недоступне. Приручений Лис, наприклад, стає зовсім іншим, чим був до цього. Раніше для нього існували тільки мисливці і кури, переслідувачі і переслідувані. І тоді він на усе дивився з точки зору своєї користі і був сліпий до безкорисливої краси. Поле, що колоситься, скажімо, залишало його абсолютно байдужим, оскільки хліб його не цікавив. Але коли його приручив Маленький принц, золоті колоси пшениці стали йому нагадувати золотисту копицю волосся друга, і він полюбив їх шелест на вітрі. Так само для оповідача оживають зірки, і він чує в небі дзвін срібних дзвіночків, сміх Маленького принца, що нагадує йому. Коли ми когось приручили, ми почуваємо себе відразу багатими — стількох нових вражень і переживань! — тому що усе, рішуче усе навкруги нагадує про коханого, прирученої нами істоти і являється «подарунком серця», як та вода з колодязя, яка «народилася з довгого шляху під зірками, із скрипу коміра, із зусиль моїх рук», щоб тамувати жадаю Маленького принца.

«Серйозні, ділові люди» не отримують таких подарунків. Та вони були б і нездатні їх оцінити. Тому Маленькому принцові стає ясно, що їх могутність і багатство лише здаються, на самій же справі вони безсилі і убогі. Адже він тепер знає, що твоїм стає тільки те, чому ти віддавав усю свою душу. Саме у цьому і полягає різниця між трояндою, яку він залишив на своїй планеті, і тими трояндами, які він знайшов на землі. «Ви красиві, але порожні, — говорить їм Маленький принц. — Заради вас не захочеться померти. Звичайно, випадковий перехожий, подивившись на мою троянду, скаже, що вона така сама, як ви. Але мені вона дорожче усіх вас. Адже її, а не вас я поливав щодня. Її, а не вас покривав скляним ковпаком. Її загороджував ширмою, оберігаючи від вітру… Вона — моя… Я у відповіді за мою троянду».

Так, Маленький принц не даремно повторював слова Лиса, щоб їх краще запам’ятати: «…ти назавжди у відповіді за усіх, кого приручив». Слова ці і справді варто запам’ятати. Запам’ятати серцем. Адже в цьому і полягає секрет, який Лис дарує на прощання Маленькому принцові : «Гострозоре одно лише серце».