Я давно, ще коли була маленькою, читала «Маленького принца» Антуана де Сент-Экзюпери. Мене уразило, що автор, доросла людина, боїться стати таким, як дорослі, яким нічого не цікаво, окрім цифр. І тому він «купив ящик з фарбами і олівці». Автор розуміє Маленького принца, переживає про нього, коли думає про баобаби. І відразу стає ясно, що в нім ще багато залишилося від того маленького хлопчика, якого не зрозуміли дорослі. Помалу він усвідомлює, як сумне і одноманітне життя Маленького принца. Довгий час у того була тільки одно розвага — він милувався заходом, коли йому ставало сумно. Потім у Маленького принца, з сім’я, занесеного вітром до нього на планету, виросла горда і образлива квітка. І Маленький принц дуже його полюбив і рад був йому служити: поливав щодня, на ніч надівав ковпак. Але в нім виникли сумніви. Він приймав порожні слова квітки близько до серця і почував себе нещасним. «Потрібно було судити не по словах, а у справах… Я не повинен був бігти…» Маленький принц ще не знав, що він приручив цю квітку і повинен про нього піклуватися, і він вирішив відвідати сусідні планети.

На першому астероїді жил король. Коли хлопчик покидав його, він подумав: «Дивний народ ці дорослі».

На другому жив честолюбець. Коли Маленький принц втік від нього, він подумав: «Дійсно, дорослі — дуже дивні люди».

На третьому жив п’яниця. Коли Маленький принц відправився далі, він замислився: «Так, дійсно, дорослі дуже, дуже дивний народ».

На четвертій планеті жил ділок. Продовжуючи шлях, Маленький принц говорив собі: «Ні, дорослі і справді вражаючий народ». На п’ятій — ліхтарник, а на шостій жив географ, який порадив Маленькому принцові відвідати Землю. Я думаю, що цим Сент-Экзюпери хотів показати, як дорослі люди відрізняються від маленьких, який у них обмежений кругозір в порівнянні з дітьми, у яких свої проблеми і прихильності у своєму маленькому світі, куди дорослим, що так люблять цифри, немає доступу і якого вони не розуміють.

На Землі Маленький принц не побачив людей і дуже здивувався. Але тут же побачив змію, яка потім увесь час говорила загадками. «Я вирішую усі загадки», — сказала вона.

Коли він набрів на троянди, які були усе як одна схожі на його квітку, він подумав: «Я-то уявляв, що володію єдиною у світі квіткою…Тільки усього у мене і було, що проста троянда та три вулкани ростом мені по коліно…», — ліг на траву і заплакав.

Тільки коли він приручив Лиса і Лис відкрив йому головну істину: «…ти назавжди у відповіді за усіх, кого приручив», Маленький принц зрозумів, що його троянда — єдина у світі, адже це її він кожен ранок поливав, накривав ковпаком, оберігав. Він зрозумів, що він у відповіді за свою троянду.

Маленький принц такий крихкий, і така зворушлива його вірність квітці. Останнім подарунком Маленького принца авторові був його сміх: «Ти завжди будеш мені другом. Тобі захочеться посміятися зі мною. Інший раз ти ось так розкриєш вікно, і тобі буде приємно… І твої друзі стануть дивуватися, що ти смієшся, дивлячись на небо. А ти їм скажеш: «Так, так, я завжди сміюся, дивлячись на зірки!» І вони подумають, що ти з’їхав з глузду. Ось такий злий жарт я з тобою зіграю… Знаєш… моя троянда… я за неї у відповіді. А вона така слабка. Така простодушна».

Ніколи жодна доросла людина не зрозуміє, як важливо буває запитати себе: чи жива та троянда або її раптом з’їв баранчик? Можливо, я теж буду такою, як усі дорослі, що люблять цифри, коли стану старше? «Будь то будинок, зірки або пустеля, найпрекрасніше в них те, чого не побачиш очима. Але очі сліпі. Шукати потрібно серцем». Хто знає…