Гейдельберзький гурток романтиків
Нa початку XIX ст. ієнський гурток розпався, що означало також завершення першого етапу розвитку німецької романтичної літератури, пов’язаного з "універсальним романтизмом”. Один за одним сходять зі сцени його провідні діячі: у 1801 р. помирає Новаліс, в 1806 р. остаточно обривається свідоме життя і творчість Гельдерліна, а Ф. Шлегель поступово переходить на інші світоглядні й естетичні позиції. В цей же час, в 1805-1806 pp., заявляє про себе гейдельберзький гурток романтиків, який знаменував початок нового етапу розвитку німецького романтизму, позначеного іншими світоглядними й естетико-художніми орієнтаціями. На цьому етапі провідною в німецькій романтичній літературі стає течія народно-фольклорного романтизму, яка давала найбільш адекватну відповідь на виклик нової історичної доби. На той час Німеччина майже повністю підпала під владу й контроль наполеонівської Франції, в країні піднімалася хвиля патріотичного й визвольного руху, і в цих умовах особливої цінності в літературі набуває національна, народно-фольклорна традиція, за відродження якої й беруться гейдельберзькі романтики. Фольклор стає для них субстанцією народного життя, істинно національною традицією поетичного мислення і мовлення, в яку вони прагнуть вдихнути нове життя. Ієнцям був притаманний універсалізм і в тому розумінні, що вони були спрямовані передусім на вселюдські інтереси й проблеми, суто німецькі інтереси й справи посідали у них порівняно скромне місце, гейдельбержці ж повністю на них зосереджуються. Ієнські романтики були філософами або ж людьми, що тяжіли до філософії, гейдельберзькі романтики були передусім філологами, знавцями національної давнини, міфології, фольклору, нарешті - народної мови. Останні надають німецькій романтичній поезії і загалом літературі іншого змісту, іншого характеру й спрямування. Відбувся важливий перелом у її розвитку, який по-різному оцінюється в науковій літературі. Чимало дослідників оцінювали його як зниження німецького романтизму, навіть як початок його занепаду. "Поширення і занепад романтики” - так називається друга книга Р. Гух про німецький романтизм, причому в ній "поширення” і "занепад” - процеси не стадіальні, а паралельні. На цьому етапі, вважає дослідниця, німецька література "захопилася селянською сопілкою і, як зачарована, пішла за нею”, але, "відсторонившись від культури, вона несподівано для себе втратила творчу духовну силу, і їй, зрештою, нічого не лишилося, як дудіти на сопілці”. Але це надто однобічна оцінка "гейдельберзької романтики”. Справедливіше те, що тут були, порівняно з "ієнською романтикою”, безперечні втрати - в інтелектуальному багатстві й широті, змістовій наповненості, філософічності, та були й певні набутки, німецька романтична поезія "ставала простішою, національнішою, задушевнішою, робилася доступнішою почуттям ширшого кола людей…” !. Гейдельберзький романтизм голосно заявив про себе публікацією збірника німецьких народних пісень "Чарівний ріг хлопця” (1806-1808), здійсненою А. фон Арнімом і К. Брентано. Цей збірник став значною подією не тільки фольклористики, а й літератури, і викликав у Німеччині найширший резонанс. Схвальну оцінку дав йому Гете, який заявив у своїй рецензії, що "ця книга має бути у кожному домі”, а її видавці заслуговують на вінок хвали своїх співвітчизників. Згодом Гейне захоплено писав, що в цій книзі "зібрані найчарівніші квіти німецького духу”, що в цих піснях "б’ється серце німецького народу. В них розкривається вся його похмура веселість, весь його пустотливий розум. Тут гримить німецький гнів, тут свище німецька насмішка, тут цілує німецька любов”. Щоправда, в хорі схвалення чулися й інші голоси, наприклад, Гегель знаходив у народних піснях "нерозвинений внутрішній світ” і "варварську простакуватість”. Основу збірника складають народні пісні, зібрані Ар-німом і Брентано під час їхніх мандрів по Рейнській області та інших німецьких землях. Але водночас до збірника потрапили духовні пісні доби Реформації і поезії із старовинної німецької літератури. На той час фольклористика як наукова галузь перебувала ще в зародковому стані, і Арнім та Брентано досить вільно підходили до свого завдання. Проявляється це не тільки у відборі матеріалу, айв публікації пісень. Видавці нерідко піддавали їх "доробці”, прагнучи повніше й виразніше розкрити їхню "душу” й поетичну чарівність. Особливо грішив цим Брентано, тоді як Арнім схильний був дотримуватися строгіших норм публікації народної поезії. Та попри все те Арнім і Брентано досягли поставленої мети, вони опублікували збірник, який справді розкривав "душу німецького народу”, його життя й моральні цінності, його ментальність і емоційний світ. До збірника ввійшли пісні, що виникли в різних суспільних верствах та групах і відображали їхнє життя, почуття й переживання. В ньому був вірно схоплений і виразно переданий національний і місцевий колорит, що було кроком уперед порівняно з раннім романтизмом. Видавці в цілому зберегли ті якості народної поезії, які особливо цінувалися романтиками молодшого покоління: її емоційну наснаженість і безпосередність, її "природну інтонацію”, простоту поетичного вислову й мелодійність. Все це й забезпечило збірникові величезний успіх і перетворило його на важливу віху не стільки в становленні фольклористики, скільки в розвитку романтичної літератури. Він справді дав йому нове спрямування. . Слід тут зазначити, що хвиля захоплення фольклором, піднята "Чарівним рогом хлопця”, через певний час набрала в Німеччині інтернаціонального характеру. Цей інтерес поширюється насамперед на слов’янський фольклор, найбагатший в Європі. В 1825 р. Тальфі (Тереза Якоб) публікує збірник перекладів сербських народних пісень, який теж привернув загальну увагу й став примітним явищем не тільки в розвитку фольклористики, а й літератури. Ним відкривається період посиленого перекладання слов’янського фольклору в Німеччині та інших країнах Заходу і його використання в літературі. На цій хвилі виникає інтерес і до української народної поезії, розпочинаються її переклади на німецьку мову, що в 30-40-х роках набирає значного розмаху. Тут найпримітніші явища - збірник В. Вальдбрюля "Слов’янська балалайка”, де вміщено переклади дев’яносто дев’яти українських народних пісень, і особливо збірник "Поетична Україна” пізнього романтика Ф. Боденштедта, який мав розголос у Німеччині та поза її межами й отримав високу оцінку критики. Активну роль у розвитку німецького романтизму відіграли Я. і В. Грімми, які теж входили до гейдельберзького гуртка. Ці видатні вчені-філологи були також фольклористами, вони допомагали Арніму й Брентано в збиранні народних пісень, а згодом підготували й видали знаменитий збірник "Дитячих і сімейних казок” (1812-1814). На відміну від видавців "Чарівного рогу хлопця”, вони не допускали вільного поводження з фольклорними пам’ятками і публікували науково вивірені тексти, прагнучи зберегти своєрідність народної фантазії і мови. Вони видали також пам’ятки німецької середньовічної літератури - поезію майстерзінгерів, епічні поеми "Сад троянд” і "Бідний Генріх”, тваринний епос "Райнеке-лис”, написали дослідження "Германські героїчні сказання”. Слід ще тут згадати книгу Я. Грімма "Германська міфологія”, яка започаткувала міфологічну школу в філологічних науках. Загалом же праці й публікації братів Грімм відіграли неабияку роль у розвитку німецького романтизму, в його ствердженні на шляху, відмінному від того, яким ішли ієнські романтики, в його вкоріненні в німецькій старовині, в національній духовній і літературній традиції. Таким чином, у діяльності гейдельбержців знайшла завершене втілення одна з провідних тенденцій романтизму, яка започаткувалася ще в преромантизмі. Вони не тільки звертаються до національних джерел і витоків літератури, а й вважають їх органічним грунтом і базою творчості. Щоправда, вже ієнські романтики багато говорили про національне в літературі й культурі, але в це поняття вони не вкладали власне національного змісту: національне у них означало скоріше новоєвропейське, середньовічне, християнсько-німецьке на противагу античному, класичному, греко-латинському. І лише у гейдельбержців вперше з’являється поняття "національного” як властивого лише німецькому народові, як глибинно самобутнього в етнічному значенні. Відповідно у них виникає свідоме прагнення творити мистецтво, що виходить із національних витоків та основ і відзначається яскравою національною своєрідністю. На цьому шляху вони досягли неабияких успіхів і збагатили національну літературу. Та водночас слід підкреслити, що в цьому романтизмі були закладені й інші тенденції, які не можна визнати позитивними. Так, вже у деяких гей-дельбержців звернення до національно-самобутнього супроводжувалося протиставленням його всьому чужоземному, ідеалізацією патріархально-консервативних рис німецького народного життя й свідомості, спробами побудови на цій основі національно-консервативних утопій.. Подібні тенденції, слід сказати, проявлялися не лише на німецькому грунті, скоріше вони були загальноєвропейським явищем. Наприклад, дещо пізніше з усією виразністю проявилися вони у російських слов’янофілів.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
