Повчальний характер образу Пузиря колись і сьогодні (за комедією Карпенка-Карого «Хазяїн»)
Мета диспуту: побороти інерцію у трактуванні образу головного героя за давнім — «класовим» — підходом: Пузир поганий (підлий, жорстокий, безчесний), бо багатий. Учні мають усвідомити, що письменник-патріот, вболіваючи за майбутнє нації, хотів цією п'єсою примусити новоявлених багачів — тодішніх «нових українців» («чумазих», тобто вихідців із простолюду) — задуматися над проблемами культурного зростання, духовного вдосконалення, власної людської честі, національної гідності та відповідальності перед совістю, перед цивілізованим світом. Водночас новий підхід до вивчення знаменитого твору диктує його оновлена сучасною дійсністю актуальність. План ведення диспуту 1.Соціальний статус, матеріальне становище героя. 2. Якою людиною був Пузир: • щодо розумових здібностей; • щодо ділових якостей; • щодо працездатності ? 3. Чи реалізував герой позитивні задатки своєї особистості і як саме? 4. Що є визначальним у ставленні «хазяїна» до своїх помічників, робітників, друзів, рідних і самого себе ? 5. Як сприймає читач і глядач амбітність Пузиря, його переконаність у власній чесності і одночасну неперебірливість у пошуку шляхів наживи? 1 Чи викликає це певні асоціації з нашим часом, з позицією «нових українців»? 6. Рівень загальної культури, духовного розвитку і національної свідомості колишнього небагатого Терешка і заможного Терентія Гавриловича. 7. Розкрити символічний зміст ситуації, коли при критичному стані здоров 'я найбільше підійшли для господаря носилки з-під гною. 8. Як правильно продовжити висновок про ідейну спрямованість твору: «Не соромно бути бідним чи багатим, але соромно і негідно людині....»? (зводити життя до безглуздого існування, перетворюючи матеріальну вигоду в самоціль, зневажаючи вічні цінності, визначені цивілізацією моральні і духовні орієнтири). Окремі коментарі до пропонованих питань 1. Подекуди учні (та й учителі) надто спрощено трактують соціальний статус Пузиря, не враховують часового контексту. Тому кожна репліка дійових осіб п'єси, що проливає світло на цю проблему, має бути продумано використана вчителем. «Такий хазяїн, такий значний обиватель», — так характеризує головного героя Золотницький, і за цими словами — не тільки солодкий для Пузиря комплімент, а й чиста правда. Авторитет новоявлених багатіїв, які опанували законами економічного зростання в нових умовах і водночас не доросли до елементарного розуміння загальнолюдських цінностей, таїв у собі велику небезпеку, бо утверджував дикий принцип: «Аби бариш, то все можна!» Саме розуміння сили авторитету мільйонера дозволяє Пузиреві завжди триматися впевнено і твердо стояти на своєму. Сам Карпенко-Карий, виконуючи роль головного героя у власній п'єсі, підкреслював саме цю рису. Ось як описує це Прохор Коваленко у статті «Актор І. К. Карпенко-Карий» (Спогади про Івана Карпенка-Карого. — К.: Мистецтво, 1987): «Переступивши поріг, він чітко говорив: «Феноген! Не знаєш, зібрались економи в коморі? Якщо зібрались — клич!» З першого ж слова почувалася ділова людина твердої волі, яка звикла розпоряджатись і керувати іншими. Рухався теж спокійно, упевнено, без будь-якої афектації і сценічних жестів. Сцену з Маюфесом про шахрайське переховування 12 тисяч овець провадив по-діловому розсудливо, показуючи, що така крупна афера для Пузиря не випадкова справа, а звичайна річ. З Маюфесом Пузир тримався звисока, як з маленькою, залежною людиною. У сцені з економами артист ще більше підкреслював твердість і холодну безсердечну жадність Пузиря: він цинічно і одверто говорив: «Ну, яктаки ви, пане Зеленський, і досі не загнуздали мануйлівських мужиків?! Зробіть у Мануйлівці бідність...». Карпенків «Хазяїн» і своєю поведінкою, і зовнішнім виглядом, і характером був звичайною нормальною людиною, без будь-якої патологічності, і тому реалістична трактовка цього образу актором Карпенком-Карим вражала своєю невмолимою правдою і критично-об'єктивним узагальненням далеко глибше, ніж ті абстраговані патологічні потвори-карикатури, якими іноді намагаються показувати Пузиря деякі сучасні виконавці, видаючи це за нову, поглиблену трактовку класичної спадщини». 2. Начитавшись універсально негативних характеристик Пузиря і в підручниках, і у вступних статтях до радянських видань творів Карпенка-Карого, учні бояться сказати хоч що-небудь добре про героя як людину. Отож допоможемо їм на основі тексту зробити висновок, що мав Терентій Гаврилович неабиякі вроджені розумові здібності та ділові якості (вони й допомогли йому вписатися у стрімкий хід економічних перетворень у Росії на межі ХІХ-ХХ століть): сам вів усю бухгалтерію величезного господарства, координував діяльність управителів і спеціалістів, що працювали в економіях, ніколи не знав прорахунків у своїх планах, аж доки не спокусився на прикриття злісного банкрутства сусіда Михайлова. Вражає й працездатність Пузиря, немолодої вже людини: «Вони ніколи не сидять без діла», — каже Феноген. Господарські клопоти не полишають новітнього Креза навіть у передсмертні години, він переймається недугами окремих овець у той час, коли мав би подбати про своє лікування. 3-4. Треба думати, що Пузир, досягши незвичайних успіхів у гонитві за прибутками, сповна реалізував потенціал своєї особистості. Та як шкода, що це приносило втіху лише йому і не служило загальному благу. Усі, хто поряд, — робітники, ділові спільники, друзі, члени сім'ї — мусили терпіти якщо не муки, то значний життєвий дискомфорт. Тож порівняння Золотницьким свого сусіда з «нещасною безводною хмарою» є ще занадто м'яким. А: Аналіз сцен зі скаргами робітників на харчування; самогубство зацькованого Зозулі; реакція батька на згоду Соні вийти заміж за Калиновича («Ти щоб тільки була щаслива? Ти? А я? Я?! Щоб здох від муки, яку ти мені робиш!»); історія хвороби Пузиря («Хазяйство не можна лежать»). К/А: Ні, Пузир змальований не настільки прямолінійно і однобоке, щоб вважати його абсолютно бездушною істотою. Він по-своєму любить доньку, радіє з її успіхів у навчанні (тут уже зовсім не йдеться про матеріальну вигоду!), проявляє зацікавленість у дружбі з Золотницьким як людиною культурною і освіченою. Інша річ, що все людяне, світле герой у собі пригнічує, свідомо гальмує, і з цьому теж його одіозність. Врешті, і в егоїзмі його звинуватити важко: не дозволяє собі ні добре з'їсти, ні нормально одягнутися; гостеві пропонував шарабан, а сам виїжджав оглядати поле у дрожках; не зважувався для себе кликати лікаря, а просив привезти фельдшера і т. п. Усе це говорить про вміння письменника передати драматизм внутрішнього стану персонажа, що став нерозумною жертвою життєвого вибору, платив за нього насильством над власною совістю і свободою. Повчальний урок для людей — чи не так? 5. В: «Претензійність головного героя п'єси щодо іміджу «чесного хазяїна» виявляється в багатьох репліках, і це створює комічні ситуації, викликає, звичайно, сміх. Особливо промовистою в цьому плані є сцена укладання шахрайської угоди про переховування овець. Маюфес постійно підкреслює, що його співбесідник належить до рідкісних людей, на честь яких можна покладатися сповна, і Пузир сприймає це як незаперечну істину. Коли ж згодом Маюфес домагається доброї плати за фальшиве свідчення («показувати неправду і хрест цілувати»), Пузир обурюється з такої непорядності, щиро вірячи, що не заслуговує на нечесне поводження. Сміх і подив викликає його твердження, що він став невинною жертвою шахрая Петьки Михайлова. Як щиро при цьому Пузир себе шкодує! Та чомусь ні разу не подумає, що почувають строкові робітники, яких він наймає на певних умовах, а потім сам їх порушує настільки, що люди не витримували, кидали роботу і навіть відрікалися заробленого. З такою ж майстерністю тонко і послідовно забезпечено викривальний характер усієї п'єси, тому вона, не зважаючи на серйозність тематики, мала ; шалений успіх на сцені. Добре було б, якби в наш час, в умовах ринку зі звірячим обличчям, «Хазяїн» вводив би до репертуару всіх українських театрів. О: Навряд чи може глядацький зал бути у своїй реакції таким одностайним, як це подано у попередньому виступі. Відомо, що у час виходу п'єси окремими представниками заможних верств вона сприймалася як наклеп. А хіба зараз ми не є свідками таких, як у Пузиря, поведінки і мислення в багатьох людей? Скільки разів доводилося чути, що «гроші не пахнуть», «мета виправдовує засоби», «яке кому діло, хто де гроші бере» і т. п. І хіба одиниці запобігають перед сучасними «ідолами комерції», вчаться у них і легко заплющують очі на моральні й етичні перекоси? Отож, не кожен чи-, тач і глядач відчуватиме біль за правду, стежачи за Пузирем, багато буде просто сміятися розважаючись, а осуду не виявлятиме. На жаль, сучасні «чумазі», оті «нові українці», у привласненні чужого далеко обійшли героя популярної комедії. О: Актуальність проблематики «Хазяїна» сьогодні пов'язана ще й з тим, що поняття людської честі деформовано на масовому рівні. У часи «розвиненого соціалізму» сформувався в наших людей менталітет колгоспника, і слово «красти» замінилося на «брати», а «несуни» вже не сприймалися як злодії. Так уклався благодатний ґрунт для діяльності нинішніх бізнесменів-тіньовиків. Пузир ще вагався, коли треба було обманювати державу, а тепер для багатьох це давно засвоєна норма. І якщо Терентій Гаврилович таки дорожив іміджем чесного хазяїна, то подібні питання мало кого хвилюють із його сучасних послідовників, їх амбіційність проявляється в іншому плані: собі подібних зараховують до тих, «хто вміє жити», а отже, заслуговує на повагу всіх інших — хто «не вміє». У: Так, дуже своєрідними, кардинально спотвореними були уявлення Пузиря про людську честь і чесність. Характерне це і для відомих «героїв нашого часу». Однак, зважаючи на емоційність висловлювань при обговоренні одного з важливих питань теми, можна зробити оптимістичний прогноз: якщо ви, молодь, не хочете миритися з беззаконням і аморальністю, то «не все так погано в нашому домі». Духовне оздоровлення економічної і комерційної діяльності наших сучасників мусить відбутися саме завдяки критичному ставленні громадськості, її зацікавленості в нормалізації життя суспільства. Дуже хочеться вірити, що й серед новоявлених багачів не всі байдужі до такого багатства, як власне добре ім'я. 6. У цивілізованому світі авторитет заможної людини залежить не тільки від її достатків, а й рівня культури, освіченості, патріотичної активності. Та те, що давно стало прописною істиною, до свідомості Пузиря дійти не могло: надто приземленими, примітивними є його ціннісні орієнтації — нажива, вигода, прибуток. Цю однобокість колишнього небагатого Те-решка ще можна зрозуміти, але мільйонер Терентій Гаврилович справляє гнітюче враження темної, страшенної сили. З огляду на ігнорування певними колами ролі національної ідеї у сучасному державотворенні, маємо належно про акцентувати непатріотичну позицію героя, розкрити її небезпечність («страшенність»). Із цією метою ставимо перед учнями ряд питань: а) який обов'язок покладає на людину усвідомлення нею своєї національної приналежності?; б) як Золотницький намагався розбудити національну гідність Пузиря?; в) чому про свою національність герой каже «природжений хохол»? З'ясувавши, що Пузир агресивно налаштований до патріотичних акцій саме через відсутність національної свідомості, примітивне розуміння характерних прояві українського менталітету, з жалем проконстатуємо, що якраз національний нігілізм, «хохляцтво» стали причиною сучасної драми нашої України. Далі учні поміркують над тим, які дії і вчинки Пузиря засвідчують вірність його вкрай безчесному принципу «обіцянка-цяцянка». І звичайно, з погляду сучасного читача буде проведено немало аналогій між поведінкою, поглядами, необ'єктивністю самооцінки Пузиря і «нових українців». Врешті, немало спільного виявиться у них і в убогому рівні загальної культури та духовного розвитку, І у відсутності національної свідомості. Щодо 7-8 питань, то саме їх формулювання програмує напрям висвітлення. Завершальним акцентом диспуту має стати висновок про актуальність проблематики п'єси як у добу давню, далеку, так і близьку нам, сучасну.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
