Творчість мадам де Сталь
Творчість мадам де Сталь близька до Просвітництва не тільки за ідейними тенденціями, а й за її типологією і складом. Як і в багатьох французьких просвітників, зокрема Вольтера, Дідро й Руссо, художні твори складають тільки певну її частину. До «золотого фонду» французької і європейської літератури входять лише два її романи, «Дельфіна» (1802) і «Корінна» (1807). В молодості вона написала кілька повістей і драму «Джен Грей», в 10-х роках - ще дві трагедії, проте всі ці твори помітними літературними явищами не стали. В її літературній спадщині теж переважають трактати, нариси, есе на теми суспільно-політичні, філософські, моральні, естетичні тощо. Деякі з них, як трактат «Про літературу в її зв’язках з суспільними установами» (1800) чи книга «Про Німеччину» (1810), мають пряме відношення до літератури і свого часу вчинили значний вплив на її розвиток. З ентузіазмом зустріла мадам де Сталь революцію 1789 p., однак через її радикалізацію вона дедалі більше від неї відходила, а якобінську диктатуру сприйняла як загибель революційних ідеалів свободи й справедливості. Однак вона ніколи не заперечувала величезного історичного значення французької революції як глибинного перевороту в розвитку суспільства. Незмінно залишалася вона прибічницею республіканського ладу, що ставило її в опозицію як до королівського уряду, так і до якобінської диктатури, а згодом перетворило на непримиренного ворога наполеонівського деспотизму, боротьбу з яким вона не припиняла до падіння імперії. Ця «дуель мадам де Сталь з Наполеоном», що тривала півтора десятиліття, прославила її не менше, ніж творчість, та й творчість її значною частиною з цією «дуеллю» пов’язана. Як пише Ж. Дєсбаш, сучасна французька дослідниця, Коппе, замок батька письменниці в Швейцарії, де вона періодично ховалася від гніву Наполеона, став, як і раніше Ферне, маєток Вольтера, «центром інтелектуального життя цілого покоління» і «генеральним штабом тих, хто наважувався кинути виклик Наполеону». Однак з часом Коппе і навіть Австрія перестали бути надійним притулком для мадам де Сталь, і вона в 1812 р. довгим шляхом, через Україну, Росію й Швецію, виїжджає до Англії. На батьківщину вона повернулася 1816 p., де через рік померла внаслідок нещасливого випадку (крововиливу в мозок, викликаного падінням на східцях). Жермена де Сталь рано досягла духовної зрілості, вже в п’ятнадцятилітньому віці вона написала «Роздуми про скасування Нантського едикту», а в двадцять два роки опублікувала «Роздуми про творчість і характер Ж.-Ж. Руссо», що відзначаються самостійністю суджень. В 1796 р. з’явився її великий трактат «Про вплив пристрастей на щастя людей і народів», де вона розвиває свої улюблені думки про пристрасті, які, з одного боку, можуть бути згубними як для індивідуумів, так і для цілих народів, з іншого - без них неможливі високі помисли й діяння, неможливий ентузіазм, яким надихаються в своїх звершеннях як особистості, так і народи. Особливе місце й роль серед пристрастей вона відвела коханню. В трактаті порушується також питання про щастя, і свої міркування на цю тему письменниця завершує висновком, що воно полягає «в надії без страху, в активності без суєти, в любові без непостійності». На порозі XIX ст. мадам де Сталь завершує трактат «Про літературу в іі зв’язках з суспільними установами», який став важливою віхою на шляху розвитку французької естетичної і літературно-теоретичної думки. Спираючись на ідейну спадщину Просвітництва, вона тут прагнула простежити, як умови життя народів і передусім існуючі суспільні установи, соціально-політичний лад впливають на розвиток літератури, її зміст і характер. Поставивши своїм завданням показати обумовленість літературних структур структурами суспільства, мадам де Сталь закладала в своєму трактаті основи соціології літератури, яка набула розвитку вже з другої половини XIX ст. Поділяючи просвітницьку віру в прогрес, мадам де Сталь послідовно проводить у трактаті ідею поступального розвитку літератури, прагнучи довести, що в міру вдосконалення суспільних установ має вдосконалюватися й література. Слід сказати, ця прямолінійна настанова часто приводить її до суперечностей з історією літератури, до натяжок і голослівних декларацій, за якими не стоїть реальний зміст; наприклад, в ім’я ідеї прогресу їй доводиться в античному світі римську літературу ставити вище давньогрецької. Але в загальнотеоретичному плані це був принциповий відхід від класицистичної доктрини, яка засновувалася на постулаті абсолютної цінності класичного естетичного ідеалу, і передумовою «узаконення» інших типів і систем художнього мислення й творчості, передусім романтичного Значне місце в трактаті мадам де Сталь посіла порівняльна характеристика «південної» і «північної» літератур, тобто літератури, пов’язаної з антично-класичною традицією, з притаманним їй відчуттям та розумінням форми, і літератури, що йде від середньовіччя й фольклору кельтських та германських народів, за якою у той час закріплювалося найменування романтичної. Мадам де Сталь високо оцінює «північну поезію», її оригінальність і своєрідні чари, розвиває в трактаті й інші ідеї, характерні для преромантизму. Водночас вона далека від того, щоб порвати з класичною традицією, навпаки, авторка вважає її іманентною французькій культурі й французькому «смаку». Специфічна компромісність її естетико-літературної позиції наочно розкривається у ставленні до Расіна і Шекспіра, які у Франції через певний час стануть уособленнями діаметрально протилежних художніх систем, класицизму й романтизму. При цьому Расін піддаватиметься рішучому запереченню, а Шекспір стане прапором нового, романтичного мистецтва. Для де Сталь же Расін залишається вищим втіленням французького смаку, непе-ревершеним майстром жанру трагедії, яка під його пером досягла можливої досконалості. Щодо Шекспіра, то він в її очах великий передусім змістом своїх трагедій, глибоким знанням людських пристрастей і характерів, але йому бракує довершеності форми. Від трактату «Про літературу…» доцільно зразу перейти до книги «Про Німеччину», яка є другим із творів де Сталь, що відіграли особливо значну роль у становленні французького романтизму. Ця книга була прямим наслідком того, що її авторка, гнана переслідуваннями Наполеона, не раз відвідувала Німеччину, де знайомилася з письменниками й філософами (Гете, Шіллером, братами Шлегелями, Фіхте та ін.) й активно займалася вивченням німецької духовної культури. Велику допомогу надавав їй у цьому А. Шлегель, з яким вона тривалий час, з 1804 по 1808 p., постійно спілкувалася (за рекомендацією Гете він був запрошений виховувати її дітей). Власне, старший Шлегель був її гідом у світі німецької культури. Хоч Франція і Німеччина - сусідні країни, у той час французи мали поверхові й туманні уявлення про духовну культуру їхнього східного сусіда. Окрім нерозвиненості в той час комунікацій у сфері культури, тут відігравала роль і така обставина, як гегемонія французької культури в Європі XVII-XVIII ст., яка породжувала зверхнє ставлення до культур інших народів та інертність в їх освоєнні. Книга де Сталь «Про Німеччину» була першим сильним ударом по цій французькій культурній автаркії, який поклав початок її руйнуванню в епоху романтизму. Причому це були свідомі й цілеспрямовані дії письменниці, яка надавала важливого значения культурному взаємозбли-женню народів у їхньому русі шляхом прогресу. «Народи повинні допомагати один одному в путі, - пише вона в книзі «Про Німеччину», - і жоден не повинен відмовлятися від досягнень, які він може отримати від інших народів». Для Франції принципово важливим ‘було те, що книга мадам де Сталь знайомила з розвиненою романтичною культурою Німеччини. Щоправда, розуміння німецького романтизму її авторкою було далеке від адекватності, в його сприйнятті й трактуванні де Сталь виходила з кола своїх соціально-моральних та естетичних ідей і завдань. Ще в трактаті «Про літературу…» вона висловила думку, що необхідною умовою успішного розвитку літератури є політична свобода. Ця гостра ідея, спрямована проти режиму Наполеона, знайшла розвиток і обгрунтування у книзі «Про Німеччину». Розглядаючи цей твір, необхідно належною мірою враховувати, що в німецькій літературі й філософії письменниці хотілося знайти підтвердження своїм уявленням про те, якою має бути справжня література, справжня духовна культура. Для цього їй доводилося абстраговуватися від реальних суспільно-політичних умов феодально роздрібленої Німеччини й від певних ідеологічних моментів німецької філософії і літератури. Порівняно з «новітнім режимом» наполеонівської Франції, де література була поставлена під поліцейський контроль, Німеччина справила на мадам де Сталь враження країни, де існує духовна свобода. З цього вона виводить кращі якості й риси німецької літератури й всієї духовної культури. Водночас, хоч і в певному діапазоні й під певним кутом зору, книга мадам де Сталь відкривала французам німецьку романтичну літературу й філософію. Особливо важливий у цьому плані її одинадцятий розділ «Про класичну й романтичну поезію», який згодом увійшов до теоретичного арсеналу французьких романтиків. Вперше у Франції вона вводить поняття «романтизм» і «романтичний», протиставляючи їм поняття «класицизм» і «класичний». В їх трактуванні вона йде за німцями, передусім за А. Шлеге-лем, який розробив це питання в «Лекціях про драматичне мистецтво й літературу». Мадам де Сталь теж виводить романтизм із середньовіччя, головними формотворчими факторами романтичного світосприйняття і творчості теж вважає християнство, рицарську літературу й фольклор новоєвропейських народів. Оскільки вони складають живу основу художньої культури цих народів, це робить романтизм живим мистецтвом, здатним розвиватися й удосконалюватися. «Тільки романтична література, - твердить де Сталь, - здатна ще удосконалюватися, бо її коріння в нашому власному грунті, і одна вона може проростати й оживати; вона відповідає нашій вірі; нагадує про нашу історію; за походженням вона є давньою, але не античною».
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
