Поетизація любові і радощів життя в ліриці Сапфо і Анакреонта
Грецька народна пісня поступово пристосовувалася до нових завдань і тем, висунутих епохою становлення античної держави. Пісня поступово перетворювалася на засіб виразу суб’єктивних відчуттів, особистих емоцій поета. Цей напрям розвивався у творчості поетів-золійців, літературним і музичним центром яких був острів Лесбос. Вони ввели в літературу декілька нових віршованих розмірів, призначених для сольного співу під звуки ліри. Продовжуючи тематику культових і обрядових пісень, застільних, весільних, любовних, поети о. Лесбос пов’язують їх з особистими переживаннями, з колом друзів, з подіями поточного дня. Такі вірші мали виконуватися в певній обстановці і були розраховані на певне середовище. Найвідомішими представниками сольної лірики VI ст. є лесбосці Алкей і поетеса Сапфо. Алкей відомий, в основному, з уривчастих цитат, цілих віршів збереглося небагато. Алкей пише про боротьбу з тиранами, про героїв, захищає інтереси знаті, до якої сам належав. Але найчастіше темою його віршів є вино, гуляння і любов. Алкей писав вірші і на честь лесбійської поетеси «фіалкокудрої, чистої Сапфо, яка солодко посміхалася». Сапфо народилася в дорійсько-золійській частині Греції, де жінка не була затворницею. Жінки, як і чоловіки, створювали свої громади. Приміщення, де збиралися жінки, Сапфо називає «домом служительок муз». Коло інтересів співдружності жінок і визначає основну тематику поезії Сапфо: це святкування, весілля, спілкування подруг, їхні захоплення, суперництво, ревнощі, розлука. Особисті переживання поетеси передано з надзвичайною простотою і ясністю. У вірші, мабуть, призначеному для весілля, поетеса прославляє «рівного богам» нареченого, його «солодкий голос і чарівливий сміх». Але основну увагу вона приділяє особистим почуттям: …У меня при зтом Перестало сразу сердце биться: Лишь тебя увижу, - уж я не силах вьшолвить слова, Но немеет тот час язьік, под кожей Бистро легкий жар пробегает, смотрят, Ничего не видя, глаза, в ушах же - звон. У іншому вірші розповідаєтьсяпро далеку подругу, яка сумує в розлуці з Сапфо та її колом: «Коли ми жили разом, Арігнота дивилася на тебе, як на богиню, і найбільше їй подобався твій танець. Тепер вона виблискує серед лідійських дружин, як рожевий місяць після заходу сонця перевершує всі зірки і випромінює своє світло на солоне море і ниви, рясно вкриті квітами». Замислюючись над красою кохання, Сапфо ілюструє свої думки міфологічними прикладами і особистими переживаннями, переконуючи своїх сучасників у тому, що «найкрасивіше на землі - те, що ми любимо». Тому любов у Сапфо «вбрана» у прекрасне вбрання, оточена ароматами квітів і диханням весни. Описуючи своїх героїнь і героїв, поетеса не скупиться на порівняння фольклорного типу. Наречена уподібнюється яблуку, що «яскраво червоніє на гілці високій», а наречений подібний до стрункої гілки. А до шлюбного чертога прибуває сама Афродіта з хором пустотливих зрогів. Пестрым троном, славная Афродита, Зевса дочь, искусная в хитрих ковох, Я молю тебя: не круши мне горем Сердца, благая! Близькість до народної пісні, свіжість і щирість почуття характерні і для іонійця Анакреонта. Ліра Анакреонта завжди налаштована на веселий лад. Любов і вино - основні теми його пісень, але трактуються вони не серйозно, а як дотепна глузлива гра. Поет, що дожив до сивини, іронізує зі своїх любовних пригод. Гра в любов замінює йому сильні пристрасті. Навіть Ерота, бога любові, поет зображає пустотливою дитиною, що грає в кості або м’яч. Пісні Анакреонта, що прославляли земні радощі веселого життя, пізніше були підхоплені іншими авторами, вірші яких почали називати анакреонтичними. На їх основі виросла «анакреонтика» епохи Відродження і Просвіти; вони надихали багатьох російських і європейських поетів. Давньогрецька сольна пісенна лірика стала основою для розвитку в європейській літературі ліричного жанру поезії, зверненого до внутрішнього світу людини. Чуттєвість, любов, дружба, розлука і суперництво будуть оспівані з новою силою в любовній ліриці різних народів.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
