Переказ драми «Вільгельм Телль» Ф. Шиллер

«Вільгельм Телль» як народна німецька драма. У драмі «Вільгельм Телль» Ф. Шиллер звертається до подій з історії Швейцарії, а саме до сторінок, пов’язаних із боротьбою маленької гірської країни із загарбниками. Та це був тільки привід для важливої розмови з глядачем про актуальні проблеми життя німців, живий приклад єдності швейцарців, гідний наслідування.) Поетизація боротьби за національну незалежність і свободу особистості, (Шиллер поетизує народне життя та своїх героїв, які здатні мобілізувати себе заради свободи своєї землі, полишити свої домівки і родини заради найголовнішого у житті. Лісоруби, рибалки, мисливці стають силою, яка може перемогти будь-яких поневолювачів. Шиллер змальовує героїв з народу, які очолюють боротьбу.

Проблема народного ватажка: Геслер чи Вільгельм Телль? Вільгельм Телль - історичний персонаж, який був оспіваний у національному фольклорі. Політичні події перетворюють одинака на патріота, борця за свободу свого народу. Він довго вагається, думає тільки про свої інтереси, однак випадок з яблуком на голові у дитини, у яке треба стріляти, переповнює чашу його терпіння. Геслер, імперський намісник, обтяжений владою, - саме той, хто дає наказ стрілити у яблуко. Він жорстокий і підступний, для нього люди нічого не варті. І «Для цих Людей ще надто я ласкавий владар…», - каже він.

Проблема ставлення до народу. Народ чи юрба? У драмі Шиллера «Вільгельм Телль» відтворений процес перетворення юрби, яка складена з одинаків, що бояться за свої родини та добро, на армію героїв, здатних захистити себе і І, свою землю. Роль, відведена юрбі у драмі XVII і ХVIIІ століть, до Шиллера, інша. Народ того часу - пасивна маса, залежна від ватажків та володарів.

Еволюція образу Вільгельма Телля - від пацифіста до народного месника. Якийсь час Вільгельм не відповідає на виклики часу, бо вважає» що можна якось пересидіти лихі часи. Однак усе, що він бачить навкруги, сприяє його перетворенню на народного ватажка. Він розумний і може очолити боротьбу проти завойовників. Та зустрівши Парриціду, який вбив свого дядька-імператора, засуджує його як батьковбивцю та царевбивцю. Він показує різницю між Ісобою і Паррицідою: «Як ти посмів криваву честолюбність рівняти з самозахистом отцевим?» і наголошує: «Помстивсь я за святу природу, ти ж зганьбив і тут спільного немає: Ти - вбивця, я ж - захисник прав священних…»


Матеріали схожої тематики:


Антуан де Сент-Екзюпері [7] Вільям Шекспір [11] Генрік Ібсен [4]
Генріх Гейне [2] Ґюстав Флобер [1] Даніель Дефо [5]
Данте Аліґ'єрі [2] Джек Лондон [5] Джордж Байрон [2]
Ернест Хемінґвей [1] Йоганн Гете [8] Марк Твен [5]
Мігель де Сервантес [6] Мольєр Жан Батіст [4] Оноре де Бальзак [3]
Рей Бредбері [5] Франц Кафка [4] Фредерік Стендаль [5]
Чарлз Діккенс [2] Інші зарубіжні автори [77]