Життєвий шлях Ліни Костенко

9 березня 1930 р. народження відомої поетеси

1936 р. жила в Києві, де й закінчила середню школу

1956 р. закінчила Московський літературний інститут

Творчість Ліни Костенко

Перша збірка «Проміння землі» вийшла в 1957 році

«Мандрівка серця» (1961)

«Над берегами вічної ріки» (1977)

«Сад нетанучих скульптур» (1987)

«Неповторність» (1980)

«Вибране» (1989)

«Маруся Чурай» (1979)

 Це найвідоміші твори Ліни Костенко

Сім’я Ліни Костенко

«Доля»

Наснився мені чудернацький базар: 

під небом у чистому полі, 

для різних людей, 

для щедрих і скнар, 

продавалися різні Долі. 

Одні були царівен не гірш, 

а другі – як бідні Міньйони. 

Хту купляв собі Долю за гріш. 

А хто – і за мільони. 

Дехто щастям своїм платив. 

Дехто платив сумлінням. 

Дехто – золотом золотим. 

А дехто – вельми сумнівним. 

Долі-ворожки, тасуючи дні, 

до покупців горнулись. 

Долі самі набивались мені. 

І тільки одна відвернулась. 

Я глянула їй в обличчя ясне, 

душею покликала очі… 

– Ти, все одно, не візьмеш мене, – 

Сказала вона неохоче. 

«Хай буде легко. Дотиком пера»

Хай буде легко. Дотиком пера.

Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.

Цей білий світ — березова кора,

по чорних днях побілена десь звідтам.

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.

Сьогодні осінь похлинулась димом.

Хай буде гірко. Спогадом про Вас.

Хай буде світло, спогадом предивним.

Хай не розбудить смутку телефон.

Нехай печаль не зрушиться листами.

Хай буде легко. Це був тільки сон,

що ледь торкнувся пам'яті вустами.

«СВІТЛИЙ СОНЕТ»

Як пощастило дівчині в сімнадцять,

в сімнадцять гарних, неповторних літ!

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.

Вона ридає, але все як слід.

Вона росте ще, завтра буде вищенька.

Але печаль приходить завчасу.

Це ще не сльози – це квітуча вишенька,

що на світанку струшує росу.

Вона в житті зіткнулась з неприємістю:

хлопчина їй не відповів взаємністю.

І то чому: бо любить іншу дівчину,

а вірність має душу неподільчиву.

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.

Як пощастило дівчинці в сімнадцять!

«Чоловіче мій, запрягай коня»

Чоловіче мій, запрягай коня.

То не кінь, а змій, миготить стерня.

Доберемося за три годиночки

За стонадцять верст до родиночки.

Чуєш роде мій, роде, родоньку,

Чом бур’ян пішов по городоньку?

Роботящий мій з діда-прадіда,

Двір занедбаний - Боже праведний.

Ой ти ж роде мій, мій ріднесенький,

Хоч би вийшов хто, хоч однесенький.

Що ж це двері всі позамикані,

Чи приїхали ж ми некликані?

«Коректна ода ворогам» 

Мої кохані, милі вороги! 

Я мушу вам освідчитись в симпатії. 

Якби було вас менше навкруги,— 

людина може вдаритись в апатію. 

Мені смакує ваш ажіотаж. 

Я вас ділю на види і на ранги. 

Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж, 

мої гантелі, турники і штанги. 

Спортивна форма — гарне відчуття. 

Марудна справа — жити без баталій. 

Людина від спокійного життя 

жиріє серцем і втрачає талію. 

Спасибі й вам, що ви не м’якуші. 

Дрібнота буть не годна ворогами. 

Якщо я маю біцепси душі — 

то в результаті сутичок із вами. 

Отож хвала вам! 

Бережіть снагу. 

І чемно попередить вас дозвольте: 

якщо мене ви й зігнете в дугу, 

то ця дуга, напевно, буде вольтова. 

До 80-ліття

Ліни Костенко